Ізмаїльський державний гуманітарний університет

17 вересня в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті вперше відбулись урочисті збори аспірантів, зарахованих на навчання за результатами вступної кампанії 2018 року. Представники ректорату на чолі з ректором ІДГУ Кічуком Я.В. і проректором з науково-педагогічної роботи Циганенко Л.Ф. вручили аспірантські посвідчення дев’ятьом майбутнім докторам філософії.

Плеяду здобувачів третього освітньо-наукового рівня вищої освіти поповнили аспіранти за наступними спеціальностями:

• 011 Освітні, педагогічні науки – Башли Н., Літінська О.;
• 032 Історія та археологія – Акчебаш О., Градинар Г., Дерментлі О.;
• 035 Філологія – Кульчак В., Терзі Г., Цуркану Т.

З цього моменту, аспіранти ІДГУ розпочали чотирирічну підготовку, що має увінчатися здобуттям ступеня доктора філософії (PhD). Варто відзначити, що значна частина вже мають у своєму доробку декілька публікацій та досвід участі у конференціях різного рівня.

Бажаємо аспірантам університету високих досягнень у науці, невгасимого ентузіазму в творчих пошуках і наснаги у подальшій роботі над написанням дисертації!

Волканова Н.В., старший інспектор наукового відділу

Одинадцятого вересня двадцять сім років тому в Божий світ відійшов талановитий самородок, неординарна особистість, світоч Українського Придунав’я – Михайло Василюк… Закономірно, що шану саможертовності митця, його одержимому служінню культурі та мистецтву рідного краю віддали студенти й викладачі факультету української філології та соціальних наук Ізмаїльського державного гуманітарного університету, з життям яких міцно пов’язана доля цієї унікальної творчої постаті. Адже саме їх зусиллями свого часу було підготовлено й видано спадщину нашого талановитого краянина – збірку «Серце на долоні бандури» (Ізмаїл, 2005). «За поетами, котрі відійшли від нас передчасно в позасвіти сумувати не варто. Їх пам’ять – це життя у Слові…». Ці міркування-спогади про митця відомої ізмаїльської поетеси Кібкало Таміли Олексіївни пройшли лейтмотивом крізь усе засідання приуроченої пам’яті Михайла Василюка літературної гостини, модератором якої стала професор кафедри української мови та літератури Райбедюк Г. Б. і студенти факультету. Упорядник збірки доцент Томчук О. Ф. розповів про непрості колізії її народження, ознайомив аудиторію з цікавими блискітками його біографії, що її доповнила фото- й відеопрезентацією магістрантка кафедри Марина Коваль. До глибини душі пройняли аудиторію пристрасні спомини доцента Соколової А. В. про перше знайомство під час шкільних років із «пророком» (знаковий вірш поета) та її міркування про актуальність його поезії для сьогодення. Насущність слова М. Василюка для розвою української мови в Придунав’ї стала ідейним стрижнем виступу завідувача кафедри української мови та літератури професора Колесникова А. О. З неабияким захопленням зустріли учасники та гості літературного дійства звернення до присутніх декана факультету доцента Чорної Л. В. із закликом берегти й примножувати історичну пам’ять народу, що її репрезентують такі творчі особистості, як наш краянин Михайло Василюк. До роздумів про духовні обшири спонукала цікава розповідь декана про історію найменування вулиць Ізмаїла, зокрема, вулиці Михайлівської як знакової щодо імені поета. Закономірно, що основною частиною літературної гостини були самі поезії Михайла Василюка та віршові присвяти його пам’яті друзів та колег по перу, що звучали у виконанні студентів під супровід улюбленої митцем бандури.

ЗАПОВІТНЕ

Ніжне серце своє

покладу на долоню бандури.

Віщі струни дзвінкі

хай, мов жили, озвучує кров.

Хай співоча вона,

що з козацької вийшла натури,

що з народу прийшла –

у народ повертається знов.

У народ – до людей!

В людях сила й окрилена правда.

Може, в них озоветься

відлунням правдивий привіт.

Річ не в тім, похвала чи хула,

тільки б щира порада –

лиш вона розпогоджує серце,

як маковий цвіт.

Опадуть пелюстки

пісняревого серця палкого,

кожна з тих пелюсток

стане піснею, що б не було.

І нічого, що потім

не знатимуть імені мого, –

ніжне серце моє

на долоні бандури цвіло.

Тож давайте виконувати заповіти поета-кобзаря, заповіти Любові, Добра, Патріотизму!…» – найголовніша підстава збереження світлої пам’яті про незабутнього співця «Придунаю журавлиного», котрий своїми віршами й піснями увіковічнював українське слово, українські помисли, український дух.

Марина Коваль, магістрантка кафедри української мови та літератури

У четвер, 13 вересня, в Україні, а також у всьому світі своє професійне свято відзначають програмісти. Професія програміста в останні роки в нашій країні стала дуже популярною і престижною. У сучасних реаліях програмісти потрібні переважній більшості підприємств і організацій, навіть малій фірмі важко обійтися без такого фахівця.

Традиційно студенти спеціальності «Інформатика» факультету управління, адміністрування та інформаційної діяльності ІДГУ відзначили цей святковий день з гумором та веселощами.

Слід зауважити, що у тематичному змаганні «Брейн-ринг» взяли участь не тільки студенти І-го курсу спеціальності «Інформатика», а й учні Матроського навчально-виховного комплексу і Саф’янської загальноосвітньої школи. Організаторами свята стали студенти ІІІ курсу спеціальності «Інформатика», які під керівництвом викладача кафедри математики, інформатики та інформаційної діяльності Дмитрієвої М. В. дібрали цікаві і пізнавальні завдання.

За рішенням журі найбільш дружньою продемонструвала себе команда Сафʼянської школи «Шалені пікселі». Найрозумнішим визнано капітана команди Матроського НВК “Хакери”. Команда студентів 1 курсу ФУАІД “Поºграмісти” також гідно проявила себе та показала високий рівень знань.

Але у кожного змагання є свій переможець. Швидшими і кмітливішими у цьому році стали студенти 1-го курсу ІДГУ спеціальності «Інформатика» – “Поºграмісти”. На другому місці з невеликим відривом опинилася команда Матроського НВК – “Хакери”, ІІІ місце посіли учні Саф’янскої школи «Шалені пікселі». Кожна команда була нагороджена ласощами.

Дуже сподіваємося, що святкування Дня програміста на факультеті управління, адміністрування та інформаційної діяльності залишило приємні враження та надало корисний досвід й буде мати продовження…

 Дмитрієва М.В., викладач кафедри математики, інформатики та інформаційної діяльності

Тридцять три роки тому доля подарувала мені щастя зустрічі з унікальною людиною – Олександром Андрійовичем Зарудняком. Відтоді для мене ВІН є взірцем усіх людських чеснот. 15 вересня – День його народження. Кілька років тому кафедра української мови і літератури Ізмаїльського державного гуманітарного університету видала ювілейний (перший) науковий збірник «Філологічні діалоги» на пошану великого Учителя, Сіяча Мудрості й Добра. Дорогий Олександре Андрійовичу. Сьогодні Вас вітає неймовірно величезна когорта Ваших учнів і послідовників. Будьте здоровий! Низький уклін Вам і сердечне спасибі за уроки людяності й настанову завжди високо нести звання Педагога. Мені дуже хочеться, щоби освітянська громада України знала про Вас, бо Ви достойний цього. Тому публікую переднє слово до «Філологічних діалогів», адресоване шановному Олександрові Андрійовичу й запрошую філологів до участі в наступному випуску цього часопису кафедри, життя якому вдихнув неперевершений викладач, ретельний дослідник, блискучий філолог, Людина з великої літери. Продовження справи Учителя – то найвищий йому дарунок!

МИСТЕЦТВО ЖИТИ

Кожна людина приходить у світ як неповторність. Однак є люди, здатні множити свою неповторність для інших через особливу чистоту власної душі й рідкісно дивовижне багатство натури. До таких людей належить Олександр Андрійович Зарудняк – Педагог від Бога, з долею якого пов’язані десятки поколінь філологів, учителів української мови та літератури. Його постать дістала загальне визнання й здобула заслужену шану в освітянському та культурно-науковому житті не тільки Придунайського краю, але й усієї України.

Олександр Андрійович Зарудняк народився 15 вересня 1922 року в с. Бортники на Вінниччині в незаможній селянській родині. В подільській глибинці, на щедрих українських чорноземах пройшли його дитячі роки. Навчання в місцевій школі поєднував із допомогою рідним по господарству. Голод 1933 року забрав життя батьків малого Сашка, залишивши його сиротою. Відтоді пережив Олександр Андрійович немало моральних та фізичних випробувань, спізнав лиха, нестатків та нестерпних розчарувань, що болючими зарубинами закарбувались на його долі. Здолати їх допомагала ота стоїчно-шляхетна звернутість до високого, що рятує людину в усі найважчі хвилини. Це – вроджене МИСТЕЦТВО ЖИТИ.

Незважаючи на суворі й шалені буревії, юнак не похитнувся у своїй духовній основі та прагненні нести до людей просвітлене любов’ю й добром серце. Він гідно долав життєві перипетії, наполегливо йшов до мети, здобуваючи освіту. Після успішного закінчення 1937 року Бортницької школи, вступив до Тульчинського бібліотечного технікуму, отримавши 1940 року диплом бібліотекаря. До призову на службу в ряди Радянської Армії 1940 року певний час працював завідувачем бібліотеки в м. Ратне на Волині. А потім була найстрашніша на планеті війна – небачена за своїми масштабами й жорстокістю. О. А. Зарудняк мужньо пройшов фронти солдатом на передовій, винісши із воєнного полум’я чистоту душі та гуманістичні устремління.

…Повернувшись із війни, Олександр Андрійович спершу працює бібліотекарем в 6-й райбібліотеці м. Одеса, а 1947 року вступає до Одеського державного педагогічного інституту ім. К. Д. Ушинського. Після його закінчення, з 1952 року він – спершу вчитель української мови та літератури, а з 1953 року – директор Випаснянської середньої школи Лиманського району Ізмаїльської області. На 1953–1955рр. припадає його навчання в аспірантурі. У 1955 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Придієслівне керування в українських пам’ятках ділового письменства 12–14 ст.». Відтоді й досі О. А. Зарудняк самовіддано працює в Ізмаїльському державному педагогічному інституті (сьогодні – гуманітарний університет), із яким назавжди поріднив свою педагогічну й життєву долю. Викладацьку працю Олександр Андрійович вміло поєднує з адміністративною роботою. За цей період він обіймав різні керівні посади: з 1956 р. по 1961 р. очолював факультет підготовки вчителів початкових класів. З 1966 р. по 1983 р. він – проректор з навчальної роботи; з 1983 р. по 1987 р. – завідувач кафедри української мови та літератури; з 2000 р. по 2011 р. – завідувач кафедри практичного курсу української мови. У своїй адміністративній діяльності О. А. Зарудняк послідовний і принциповий, однак у ставленні до підлеглих завжди поміркований і толерантний, уміє слухати й на все своєчасно і чуйно реагувати. Його уважність до людей напрочуд природна. Він відкритий до всіх разом і до кожного окремо. Даруючи радість спілкування, залишає незгладимий слід у душі співрозмовника. Олександр Андрійович має здатність своєю присутністю пробуджувати в людях найсвітліші помисли. Він – лицар високого духу і володар філософського спокою.

О. А. Зарудняк – кандидат філологічних наук, доцент, член редколегії «Наукового вісника Ізмаїльського державного гуманітарного університету». Упродовж усіх цих років викладає різні лінгвістичні курси теоретичного та практичного профілю, заслуживши велику повагу серед студентства за ґрунтовні знання, широку ерудицію, винятковий ораторський талант, уміння по-особливому переживати естетику українського слова й аналізувати складні проблеми мовознавства. Особливо привабливими в його постаті для колег і студентів є вроджена інтелігентність та енциклопедичні знання.

Олександр Андрійович є автором навчально-методичних посібників із діалектології, історії української мови, теоретичних питань граматики, як опонент виступає на захисті кандидатських дисертацій, яскраво демонструючи високий науковий рівень і професіоналізм. Сьогодні він разом із колективом кафедри української мови та літератури спрямовує її роботу на підготовку педагогічних кадрів у галузі української філології для національної освіти й науки. За значні досягнення в цих сферах удостоєний багатьох державних нагород: почесного знака «Відмінник освіти України», медалі А. С. Макаренка, медалі ім. Петра Могили.

О. А. Зарудняк хоча й формувався як Педагог переважно у провінції, усе ж зумів стати непровінційним культурником і освітянином. Його творчі зацікавлення, ідеї, педагогічно-наукова та виховна діяльність стримлять високою осяйністю мети й благородних намірів. Вони завжди зорієнтовані на класичні обрії світової культури та освіти, що надійно аристократизують душу й розум. Коротке визначення «педагог» не вичерпує всього того змісту, який лежить в імені Олександра Андрійовича. Його працездатність і працелюбність вражає й захоплює, його любов до студентів постійна та незрадлива, тому важко визначити ту міру духовного й культурного багатства, які залишає в серцях у вихованців мудрий Учитель!

Олександр Андрійович безмежно закоханий у людей і у справу, якій віддано служить багато десятків літ. Однак він завжди юний у своєму захопленні красою Слова, красою Духу, красою рідної Землі. Це рафінований інтелігент, втілення скромної шляхетності, яскравий представник національної еліти. Всебічно освічений гуманітарій, блискучий промовець, проникливий педагог, уважний співрозмовник – таким його знають сотні й сотні учнів, колег, друзів, із якими він завжди веде відверті та щирі діалоги, щедро ділиться багатством своїх невичерпних знань, незглибимого досвіду, світлої душі.

О. А. Заруднякові притаманна якась невидима внутрішня сила, котра невимушено, однак переконливо спонукає до доброчинностей і ненастанної праці над собою. Сутнісно чужими й неорганічними для нього є соціальна несправедливість, душевний фальш, цинічний кар’єризм, дрібничкова меркантильність. Він світиться посеред нас, підноситься на невловимі вершини духу навіть у побуті, в щоденних клопотах. Олександр Андрійович, як і всі по-справжньому високодуховні особистості, вирізняється з-поміж викладацького середовища винятковою скромністю. У своїх діях та вчинках не намагається досягти зовнішнього ефекту. Він ніколи не робить поспішних висновків, уникає прийняття шаблонних рішень, а в найгостріших критичних ситуаціях неодмінно зберігає присутність духу, володіння собою, витримку й порядність. Його прикметною рисою завжди були й залишаються глибока віра в Добро та поведінка християнина, лагідного вдачею й задивленого у вічне, піднесене. Тому спілкування з ним неодмінно приносить іншим якесь незбагненне заспокоєння та гармонію духу. Понад усіма прекрасними якостями О. А. Зарудняка вивищується головний Божий дар – МИСТЕЦТВО БУТИ ЛЮДИНОЮ !

Дорогий Олександре Андрійовичу! Ви сієте перли Мудрості, Добра й Гуманізму. Ваші думки і золоті слова батьківських настанов озиваються в наших серцях разом із вірою в силу та невмирущість рідного Українського Слова, яку Ви у нас вселяєте.

Вітаючи Вас із ювілеєм, ми, Ваші учні-послідовники, колеги, щирі друзі, низько вклоняємось Вам і дякуємо за повсякчасну підтримку, корисні поради, готовність допомогти, складаємо велику шану як фахівцеві, громадянинові, благочестивій і скромній людині, яка завжди випромінює Любов. Нехай добрим дарунком і знаком глибинної поваги до Вас стане збірник наукових праць Ваших однодумців, до якого Ви доклали чимало зусиль своїм нагадуванням про Високе й Вічне. Благаємо долю щоденно віддячувати Вам за світло Вашої невтомної душі й зігріте великою любов’ю до людей серце. Зичимо Вам, дорогий Олександре Андрійовичу, найміцнішого здоров’я та енергії, творчої наснаги й бадьорості духу, невичерпного оптимізму. Дай Боже Вам  натхненних, плідних та радісних літ життя!

З глибокою повагою  Ваші учні, колеги
й особисто професор Галина Райбедюк

Ордени та медалі 

Фотогалерея

13 вересня  2018 року в конферец-залі ІДГУ відбувся  просвітницький захід (з елементами тренінгу) «Життя людини – найвища цінність», який організували та провели  фахівці Центру громадянської освіти ІДГУ  Світлана Кравченко і Наталія Рябова.

Мета заходу: формування та  усвідомлення розуміння поняття “життя”, його унікальності, цінності, значущості для кожної особистості, спонукання студентів до роздумів над важливими життєвими проблемами, виховання дбайливого ставлення до власного життя і здоров’я та життя інших людей, як до найвищої цінності. Привернути увагу педагогів  до застосування в закладах освіти системи духовних та моральних цінностей, які пропонує Українська Хартія вільної людини (УХВЛ).

 Учасниками стали студенти  педагогічного факультету, факультету української філології та соціальних наук.

Відповідь на питання про цінність життя шукали люди у всі віки, у всі часи.  Сучасна людина досі долає силу тяжіння великих випробувань і надій минулого; вириваючись із цієї історичної гравітації, вона почувається перед майбутнім невпевнено і вразливо. Ми бачили багато потрясінь: могутність і занепад тоталітарних ідеологій та створених ними імперій, політичні засліплення і прозріння, масові захоплення і розчарування.

Ми стали свідками піднесення демократичних ідей, переконань і мрій.

Але романтичні сподівання, зіштовхнувшись із реальністю, швидко перетворились на ілюзії. Слова знецінились.

У нашій країні, де Радянський Союз було подолано фізично, його спадщина і досі зберігається морально і ментально. Виявилося, що люди далі й дедалі більше сподіваються на чужу ласку, а не на власні сили. Ми знову бачимо по всьому світу рух до смислу, який має стати духовним орієнтиром для сучасної людини.

З важливістю навчання і виховання у правді, свободі, любові виступила Світлана Кравченко. Особливості вивчення та застосування УХВЛ як системи формування духовних та моральних цінностей сучасної молоді  розкрила Наталія Рябова. Учасники заходу розглянули  важливе питання – «Бути вільною людиною – це..».

Впродовж заходу були проведені практичні тренінгові вправи «Асоціація» і «Займи позицію», де студенти висловлювали свою точку зору щодо «цінності життя». Також було запропоновано студентам  написати на аркуші думки з приводу «свободи» та «вільної  людини».

Учасники відмітили, що відповідальність за своє життя, а отже, його успіх, добробут і щастя нікому не може бути переданою. Ми самі несемо відповідальність за себе. Мораль і духовні цінності не можуть бути відкладеними на завтра. Вони завжди потрібні сьогодні.

Людина прагне бути вільною, бо саме свобода надає смислу, гідності і цінності людському життю. Однак,  найвищий вимір свободи – це свобода внутрішня, а не зовнішня.

«Все можна відняти у людини , за винятком одного : останньої частинки людської свободи – свободи вибирати свій  погляд у  будь-яких даних умовах, вибирати свій власний шлях», – В.Франкл.

Свій шлях до свободи вибрав й український кінорежисер, сценарист та письменник, громадський активіст, лауреат Шевченківської премії, політичний в’язень у Російській Федерації, Олег Сенцов. 10 травня 2014 року він був затриманий у Сімферополі російськими силовими структурами й 25 серпня 2015 засуджений за звинуваченням у тероризмі до 20 років позбавлення волі з відбуванням покарання у колонії суворого режиму.

З 13 листопада 2017 Олег Сенцов перебуває у виправній колонії № 8 «Білий ведмідь» у місті Лабитнангі (Ямало-Ненецький автономний округ) Росія.

14 травня 2018 р. Олег Сенцов оголосив безстрокове голодування з вимогою звільнити 64 українських політв’язнів.

Сьогодні рівно 123 дні голодування Олега.

Ми  теж маємо зробити свій вибір – підтримати  Олега Сенцова та інших українських політв’язнів, які  не здалися, бо вони  вільні  по духу, прагнуть справедливості  та  людської гідності.

Наприкінці заходу студенти провели флешмоб з вимогою звільнити Олега Сенцова та 64 українських політв’язнів.

Ми всі називаємо себе вільними. Але варто задуматись над двома різними напрямками, розмірковування над якими породжує це запитання: «Вільний від чого?» чи «Вільний для чого?».

Світлана Кравченко, фахівець Центру громадянської освіти

10 вересня 2018 року в Ізмаїльській картинній галереї відбувся помітний захід – презентація книги випускниці Ізмаїльського державного гуманітарного університету Лариси Титикало «Бессарабія: кулінарна мандрівка» (Київ, 2017). Знаковий характер цієї події обумовлений обмеженою кількістю презентаційних матеріалів про наш регіон – «край, схожий на рай», як ласкаво називають його наші мешканці. Кулінарні традиції Бессарабії значно збагачені досвідом компактно проживаючих тут народів – українців, липован, болгарів, гагаузів, молдаван й представників інших етнічних груп, а територіальні природні багатства повністю задовольняють найвибагливіші смаки.

Лариса Титикало, випускниця відділення «українська філологія та історія» ІДПІ (1996) продовжила навчання в Києво-Могилянській академії, де здобула диплом менеджера з маркетингу, після чого пройшла низку престижних стажувань в Канаді, Австрії та Угорщині. Сьогодні Лариса Титикало – успішна ділова жінка, енергії якої вистачає відразу на декілька різних напрямів: керувати целюлозно-паперовою фабрикою «Кохавинка» у м. Київ; на волонтерських началах бути лідером некомерційної організації «Слоуфуд Україна» – руху, що протистоїть системі швидкого харчування «фастфуд»; облаштувати у Броварах «Pug Life Cafe» («Життя мопса») з широким асортиментом екологічно здорової їжі та орієнтованого на відвідувачів з собаками; проводити благодійні акції на підтримку притулків для тварин тощо.

Спогади дитинства та студентських років, проведених у Бессарабії, не «відпустили» заповзятливу підприємницю, яка знов і знов знаходила в кулінарних традиціях регіону неперевершену самобутність і самодостатність. Ці переваги, за переконанням Лариси Титикало, мають бути достойно представлені в Україні та стати часткою світового культурного надбання. Відтак в рамках руху «Слоуфуд Україна» з’явився конвівіум «Слоуфуд Бессарабія», метою якого є перехід місцевого ринку агропромислового виробництва від локальних традицій до світового експорту. Все, за що береться Лариса, не залишається у мріях та зухвалих гаслах. У с. Приморське Кілійського району нею відкрите гостьове подвір’я «Куба-далеко», що складається з міні-отелю, дому-музею старообрядницької культури, бринзарні і домашнього тваринного хазяйства в традиціях європейського зеленого туризму, які обслуговують сільські мешканці.

А минулого року побачило світ презентоване видання – книга «Бессарабія: кулінарна мандрівка». Авторка вважає його соціальним проектом, метою якого є привертання уваги до нерозкритого туристичного потенціалу Бессарабії та аутентичних кулінарних традицій регіону. Структура книги складається з двох частин, розрахованих на незнайомого з Бессарабією туриста. У першій містяться відомості про міста Білгород-Дністровський, Татарбунари, Болград, Ізмаїл й ін. у супроводі з високоякісним ілюстративним матеріалом: міст і селищ, ринків, природних заповідників на Дунаї та Карталі, залишків Троянових валів тощо. Друга частина містить рецепти бессарабської кухні: липованської, болгарської, молдавської, гагаузької. «Я їла домашню болгарську меліну і плакала від усвідомлення того, наскільки вона смачна», так емоційно Лариса описала свої враження від останнього візиту на виноробню «Колоніст» у с. Криничне, де віднедавна можна придбати її книгу.

На презентації в Ізмаїльській картинній галереї авторка подарувала екземпляр видання своїй alma mater – Ізмаїльському державному гуманітарному університету. Від викладачів ІДГУ вона отримала в подарунок альбом Олександра Кари «На новій землі, під новим небом…» та колективну монографію «Культурний простір бессарабських болгар» за ред. проф. Шевчук Т. С. Напередодні презентації в Ізмаїлі книгу Лариси Титикало отримали міністр культури Є. М. Ніщук та губернатор Одеської області М.В. Степанов на фестивалі «Дунайські гостини» в м. Вілково. Державні діячі запропонували авторці підтримку у перевиданні книги «Бессарабія: кулінарна мандрівка» англійською мовою для популяризації культурних традицій Бессарабії за кордоном.

Шевчук Т.С.,д. філол. н., проф., завкафедри загального
мовознавства, слов’янських мов та світової літератури

У межах місячника заходів «Україна суверенна: від витоків до сьогодення» з нагоди Дня Незалежності України, що проводиться в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті, резонно згадати про ті величні постаті, котрі безпосередньо причетні і до виборювання Свято-Долі нашої держави, розвою національної культури, мови, й до нашого вишу. Адже наш університет – не тільки освітній заклад. Він є центром духовного життя Українського багатонаціонального Придунав’я. В його затишних стінах народжуються справжні таланти. Саме тут викарбовується й відгранюється фахівцями-філологами Слово тутешніх митців – про любов і добро, про мир і красу, про рідну землю – її тривожне сьогодення й омріяне щасливе майбутнє. Сьогодні хочемо розповісти про нашого унікального краянина в день світлої його памяті, про поета, творчість якого здобулася на реальне життя саме завдяки нашому університету. Проте головнішим тут є унікальність таланту.

… Двадцять сім років тому, 11 вересня відійшов у позасвіти Михайло Василюк – ізмаїльський поет, композитор, бандурист, активний громадський діяч, неординарна особистість, щедро обдарована Усевішнім багатьма талантами. Він надзвичайно любив життя, світ, людей… Та особливою його любов’ю, щемною та глибокою, щирою та незрадливою була Україна і її сонячний придунайський край. Дуже прикро, що Василюка не стало саме тоді, коли над нашою землею залопотіло на усевітрах жовто-блакитне знамено, сповіщаючи світові, що справдились поетові мрії про Незалежність… Не судилось… Зозуля накувала іншу долю… Проте залишилась світла пам’ять про митця, котра провіщає сьогодні у пристрасному Слові й проникливій Пісні його полум’яним серцем, що «на долоні бандури цвіло». Зупинімось на мить, згадаймо поета, дослухаймося до його заповітів, до магічного чар-слова істинного патріота, якому без України «не дихалось беззастережно».

…Щоби пізнати Поета, радив свого часу мудрий Гете, треба відвідати його край. Далеко на півдні України, «поміж Дунаєм і Дністром / До моря горнеться степами / Земля, прозвана Буджаком / Турецькомовними вустами…». Це – неймовірно красива природними багатствами, неповторна культурними традиціями Ізмаїльщина, лірично оспівана й наречена Василюком «Придунаєм журавлиним». Для мешканців цього південноукраїнського краю його ім’я давно стало духовною оазисою. Доля наділила Василюка різнобічними мистецькими обдаруваннями. Він був не тільки прекрасним поетом і композитором, талановитим бандуристом і співаком, а й організатором національно-культурних дійств, громадським діячем, першим головою «Просвіти» в Ізмаїлі. Для самого Василюка, як згадують його однодумці, найдорожчим було ймення кобзаря – як офіційного члена Спілки кобзарів України і як керівника створеної ним «Кобзарської думи». Він продовжив традиції української романтичної лірики в оспівуванні образу кобзаря як символу національного поета-пророка, носія історичної пам’яті народу:

Ми – Кобзарі! За нашими перстами

несмертні душі пращурів ячать,

І вільні думи вольними вустами

їх правомовним голосом звучать.

Бандура була супутницею бурхливого й натхненно творчого життя Василюка, хоча професійно грав на багатьох інших музичних інструментах (баян, фортепіано, саксофон, сопілка). Він мав щастя ділити сцену з такими видатними майстрами кобзарського мистецтва, як М. Литвин, П. Супрун, В. Нечепа. Багато його віршів присвячено кобзарській темі («Кобзарі», «Бандурі»). Поет часто з’являвся на людях із бандурою, і лилася над бессарабськими величавими степами та сивими лиманами в його виконанні козацька пісня – як молитва за Україну, як голос утаємничених в українську духовність. Бандура (кобза) у віршах поета, як, власне, в національній мистецькій традиції загалом, є органічною складовою автентичного кобзарства. Вона символізує славу й гордість, волелюбну вдачу українського народу, чистоту його помислів та високих моральних принципів:

Спасибі, бандуро, за сонячні звуки.

Ти – серце. Якого торкаються руки!

Торкаються ніжно – ти ніжно співаєш,

А гнівно – обурено гнівом палаєш!

Василюка не любили галасливі псевдопатріоти, звиклі говорити велемудрі слова «для параду», проте глибоко шанували (й шанують) ті, кому по-справжньому небайдужа доля народу, його мови, яку поет обстоював як полум’яний діяльний патріот із депутатським мандатом міського рівня. Він віддав багато часу, душевних і фізичних сил задля відродження української культури в Придунав’ї та її збагачення надбаннями народів інших національностей, котрі в мирі й злагоді мешкають на цій благодатній землі, де «верби цвітуть на Дунаї». В одному з віршів, перейнятому турботливим неспокоєм за долю соборності держави, поет писав:

Без Незалежної мені

не жити в світі незалежно,

не розмовлять беззастережно,

не звідать волі й уві сні…

Ці, як може спершу видатись, пафосні й гучні рядки Василюк узгоджував із щоденним життям, із творчістю, будучи пристрасним виразником та носієм національної ідеї в зросійщеному краї, де вона, ця ідея (його зболена Доля), о тій порі ледь жевріла. Лірика поета є нашою злободенною сучасністю й воднораз сподіваною прийдешністю («І воскресає у піснях / Народ-козак і Україна!»). Про нього пам’ятають, як про дієвого патріота, людину дивовижної чистоти помислів і почуттів, експресивну й навіть емоційно-гарячкувату, однак добру, до самозабуття чесну й активно небайдужу до всього облудного й неправдивого. Таким він був і в поезії – чесний, щирий, до нестями закоханий у рідні джерела.

Трагічний випадок 11 вересня 1991 року обірвав на 49 році буревійно-трепетне, світле, як небо над голубим Дунаєм, поетичне слово Михайла Василюка. Його вірші й досі розпорошені на шпальтах різних періодичних видань та місцевих літературних альманахів («Моя земля», «Літературний Ізмаїл», «Літературна Одеса»). В гіршому випадку (що особливо прикро) вони «засіли» в заховках «друзів», які безперспективно обіцяють нині-завтра посприяти у виданні повного доробку митця. Сьогодні ця мрія, мабуть, нездійсненна… 13років тому завдяки наполегливій пошуковій роботі та душевним зусиллям колективу філологів-україністів тутешнього гуманітарного університету й за фінансового сприяння місцевої «Просвіти» було підготовлено та видано збірку «Серце на долоні бандури» (Ізмаїл, 2005), до якої увійшла лише невелика дещиця із заповіданого митцем. Журналіст В. Лавренюк, який знав Василюка зблизька, у передмові до збірки писав, що поезія автора «воістину громадянська духом» і воднораз «просвітлена ніжною любов’ю до рідного краю, його славної історичної минувшини й непростого сьогодення, мальовничої природи й привітних, доброзичливих людей». Він здатен був почути, як «залебеділи дзвони небесним леготом дзвіниць» і «хвиля дунайська грає», тонко підмітити, як «зійшов місяць тулумбасом» і, «як вінок, уповні, / Так лиє сяйво на Дунай», вгледіти, як «тихо мріє лиман» і «над Придунаєм осінь паленіє…». Зачарований рідним словом, поет любив його якось по-особливому, тому й служив вірно, самовіддано, по-лицарськи…

Професор Галина Райбедюк

У зв’язку з соціально-політичною та криміногенною ситуацією в державі і, як наслідок, значним підвищенням загрози виникнення надзвичайної ситуації терористичного характеру та згідно з наказом  по ІДГУ №47 від 15.04.15 р. «Про проведення консультації щодо поведінки заручника, захопленого терористами» фахівці Центру громадянської освіти ІДГУ Світлана Кравченко і Наталія Рябова організували та провели 11 вересня 2018 р. тематичну лекцію «Тероризм.  Надзвичайні ситуації. Терористичний акт у  навчальному закладі із загрозою вибуху».

Мета заходу: розкрити суть тероризму, сформувати уміння діяти у ситуаціях з ознаками терористичного акту, навчитися самостійно приймати рішення в екстремальній ситуації та дотримуватися правил з безпеки життєдіяльності.

На захід були запрошені фахівці: Лук′ян Ю.М, начальник штабу цивільного захисту ІДГУ і Анищенко А.А., інженер з охорони праці ІДГУ.

Учасниками стали студенти  педагогічного факультету, факультету іноземних мов, факультету  української філології та соціальних наук та учні Ізмаїльського центру ПТО (група №5, спеціальність монтажник санітарно-технічних систем та устаткування).

Актуальність теми. На початку ХХI століття тероризм, в основі якого завжди незаконне фізичне або психологічне насильство, став одним із найнебезпечніших викликів людству. Проблема організації протидії тероризму є актуальною і для нашої держави, а тепер набула особливого значення у зв’язку зі складними політичними, соціально-економічними та духовно-культурними процесами, зокрема з обстановкою, що склалася в Донецькій та Луганській областях.

Ситуація, в якій ми живемо, потребує від працівників і студентів набуття та поглиблення знань з цієї проблеми, хоч би в обсягах, необхідних для забезпечення особистої безпеки, вироблення власного неупередженого підходу до оцінки цього небезпечного явища, негативного ставлення до насильства.

Тероризм став небезпечною хворобою суспільства дуже давно. Але в останні роки масштаби тероризму досягли глобального рівня. В основі тероризму лежить фізичне та психологічне насильство, яке має агресивний характер.

Широкомасштабні теракти в США, Російській Федерації, Іспанії, Великій Британії, Франції, а тепер і в Україні (серії терористичних та диверсійних актів, які сталися в Одесі, Харкові, Донецьку та Луганську) показують, що тероризм став глобальною проблемою на рівні з ядерною загрозою та екологічними небезпеками.

Ми майже щодня отримуємо інформацію про застосування незаконними збройними формуваннями самопроголошеної ДНР та ЛНР бойових засобів ураження проти мирного населення з метою його залякування.

Терористи почали користуватись досягненнями сучасної науки і техніки, різноманітними видами зброї, засобами її доставки, сучасними засобами зв’язку.

У першій частині зустрічі Лук′ян Ю.М  розкрив  поняття «тероризм», «терористичний акт», визначив основні напрямки протидії сучасному тероризму, розповів про правила поведінки заручника у полоні та під час штурму бійцями спецпідрозділів, наголосив на необхідності психологічної реабілітації після визволення. Також Юрій Михайлович ознайомив студентів і учнів з нормативно-правовою  базою боротьби з тероризмом.

Рекомендації, надані Юрієм Михайловичем, допоможуть  молоді протидіяти можливим терористичним актам та обрати  правильні дії під час теракту.

У другій частині А.А. Анищенко  провела інструктаж з питань охорони праці та безпеки життєдіяльності.

Право на здоров’я та безпечні умови праці – невід’ємне право кожної людини у будь-якій країні світу. Доповідь Алли Агафонівні була дуже жвавою і визвала зацікавленість у студентів, які тільки почали навчання. Студенти і учні  мали змогу  зрозуміти наскільки їхнє життя залежить від них самих, від їхнього ставлення до самих себе і оточуючих.

Тероризм є особливо небезпечним злочином і за нього передбачено покарання аж до найвищої міри – довічного позбавлення волі. Але справедливее покарання злочинців не може повернути життя та здоров’я постраждалим у наслідок терористичних актів. З урахуванням цього, дотримання елементарних правил безпеки в таких ситуаціях є найважливішою запорукою збереження життя як найвищої людської цінності.

Світлана Кравченко, фахівець Центру громадянської освіти

Ізмаїльський державний гуманітарний університет

Відділ освіти Ізмаїльської районної ради

Відділ освіти Ізмаїльської міської ради

Центр розвитку Бессарабії

Комунальна установа «Одеський обласний центр реабілітації змішаного типу для інвалідів і дітей-інвалідів «Стратегія життя»
( Болградське відділення комплексної реабілітації)

Ренійська ЗОШ І-ІІІ ступенів №3 – учасник проекту «На крилах успіху»

Програма регіонального освітнього форуму

«Педагогічні ідеї Василя Сухомлинського в Новій українській школі»

з нагоди 100-річчя від дня народження В.О.Сухомлинського

(5 жовтня 2018 року, конференц-зал ІДГУ)

Гасло форуму:

Домінанта шкільної сходинки становлення особистості –
«від стану речей до світу ідей”

В.О.Сухомлинський

• 00-9.20 – реєстрація учасників форуму (фойє головного корпусу ІДГУ)
• 9.30 – урочисте відкриття освітнього форуму
• 9.30-10.00 – виставка творчих робіт учнів Ізмаїльщини та студентів ІДГУ «Бессарабський ярмарок» (за ідеєю В.О.Сухомлинського: « Від творчості педагога – до творчості вихованця»)
• 10.00-10.30 – виставка-презентація веб-ресурсу університетської бібліотеки «Ювілейна медіа техніка до 100-річчя з дня народження В.О.Сухомлинського»
• 10.30-11.30 – майстер-класи «Дорожня карта забезпечення вмотивованого учіння сучасних першокласників»:
  • «Красиві слова і красиве діло» (Ранкова зустріч із першокласниками у режимі он-лайн)
  • презентація творчих робіт переможців лідерського проекту «Маленькі зірочки» Ізмаїльщини
  • відео-презентація фрагментів проектної діяльності учасників регіонального проекту «На крилах успіху» (за ідеєю В.О. Сухомлинського: «Щоб успішно розвивати творчий потенціал дитини педагог має бути творчим»…)
• 11.30-11.45 – брейк-кава
• 11.45-13.30 – методичний консиліум «Панорама творчих знахідок педагогів Ізмаїльщини» (самопрезентація та саморефлексія досвіду креативних практиків м. Ізмаїла)

(за ідеєю В.О. Сухомлинського: «Щоб запалити в дитині промінець бажання вчитися, педагог має вібрати ціле море світла»)

• 13.30-13.45 – брейк-кава
• 13.45-14.20 – тренінгове заняття сертифікованого тренера, психолога-консультанта з опанування технік формування стресостійкості педагога
• 14.30-15.15 – вебінар «Інклюзивний освітній простір. Можливості – обмежені, таланти-безмежні» (само презентація та саморефлексія досвіду креативних практиків Ізмаїльського району)

(за ідеєю В.О. Сухомлинського: «Дитинство – це не підготовка до майбутнього життя, а справжнє яскраве, самобутнє, неповторне життя, продукт гармонійного дитинства»)

• 15.15-15.40 – психологічний супровід депривованої дитини в умовах інклюзивної освіти: кластер порад практикам закладів освіти, батькам дітей з особливими освітніми потребами.
• 15.40-16.00 – презентація переможцями конкурсу студентів-дизайнерів тематичних постерів «Формула успіху Нової української школи» та бардів фахових відділень ІДГУ.
• 16.00 – закриття регіонального освітнього форуму.

Увага!

Оргкомітет приймає заявки від бажаючих взяти участь у регіональному освітньому форумі до 01.10.18 р.

(електронна адреса: kafped_idgu@i.ua)

З нагоди Дня Незалежності України в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті оголошено місячник освітніх заходів «Україна суверенна: від витоків до сьогодення».

07 вересня 2018 року  в холі ІДГУ розгорнута книжково-документна експозиція  «Історія української державності».

Підготували виставку представники бібліотеки ІДГУ   Колесникова О. Г. і  Колєва В. М.   за підтримки Центру громадянської освіти ІДГУ.

На виставці представлено анотовані історичні хроніки української державності, збірники документів, енциклопедії, монографії, навчальні посібники тощо.

У I розділі книжкова виставка пропонує відвідувачам погортати видання про розвиток української нації та державності, формування національної ідеї, розбудову незалежної, демократичної Української держави, боротьбу за збереження національної культури і української мови. Також подані книги, в яких описується історія України на її шляху до незалежності та самостійності, захоплюючі історичні дослідження, пов`язані зі становленням Української держави та національного відродження Батьківщини.

У ІІ розділі експозиція містить книги,  присвячені людям, які вплинули на розвиток боротьби за незалежність,  відстоювали людську, християнську і національну гідність нашого народу та мали значний вплив на загальний, культурний, економічний, політичний, науковий і духовний розвиток України, пробуджували національну свідомість, опікувалися проблемами духовного відродження і розбудови Української держави.

Крім того на виставці розміщені матеріали, у яких представлена широка панорама подій і найважливіші документи, пов`язані з першими політичними кроками незалежної України, а також книги, що містять роздуми сучасних відомих українських політиків, державних діячів, вчених, підприємців, майстрів культури і мистецтва, письменників про Батьківщину, про її сучасне й майбутнє.

Земля, на якій постала сучасна Україна, ростила хліб і кувала метал, ставала на шляху варварських нашесть, дивувала і збагачувала світ високими злетами людського генія. Наш народ усе пережив і все пам`ятає – радість перемоги і гіркоту поразок, тріумф і приниження, героїв і відступників. Нам і нащадкам нашим належить довершити те, за що боролися наші предки.

Ознайомитися з виданнями, представленими на виставці, можна до 14 вересня у виставковому холі ІДГУ за адресою: м.Ізмаїл, вул. Рєпіна, 12.

Світлана Кравченко, фахівець Центру громадянської освіти ІДГУ