Ізмаїльський державний гуманітарний університет

Після прийняття у 2013 році відповідного закону, щороку 31 серпня румуни всього світу відзначають День Румунської Мови. День рідної мови відзначають й етнічні румуни в сусідніх Сербії, Болгарії, Україні та Угорщині. Румунська мова нараховує близько 28 млн. носіїв і є п’ятою серед мов романської групи індоєвропейської мовної родини за кількістю осіб, які розмовляють нею після іспанської, португальської, французької та італійської.

Інформаційний Центр Румунії при ІДГУ   провів різні заходи з приводу цього свята:

1. Міжнародна конференція – онлайн семінар «Інноваційні технології навчання на уроках румунської мови та літератури в початковій школі» у партнерстві з Вищою Школою Мистецтв «Hariclea Darclee», м. Браїла (Румунія) / Atelierul Didactic Internaţional “Perspective inovative înpredarea, învăţarea şi evaluarea limbii și literaturii româneîn în văţământul primar” (19. 08.2020)

Модератор: Наталія Урсу, адміністратор

2. Літературна онлайн майстерня «Читаємо разом румунські казки» у партнерстві з письменницею  Віолета КРАЮ,  член Спілки письменників Румунії /  Atelierul delectură “Citimîmpreună Românește!” (28.08.2020)

Модератор: Урсу Наталія, адміністратор

3. Конкурс есе на тему «Румунія в моїй бібліотеці», 1-е видання,  у партнерстві з Асоціації сучасної культурної ідентичності (Румунія) – 09.2020

Творча онлайн майстерня «Лялька-мотанка» у партнерстві з Асоціації сучасної культурної ідентичності  та Музеєм румунського селянина   (Румунія) / Аtelierul decreație “Păpușă pedeget. Degețica”.

27-28 жовтня 2020 р.

День національної культури відзначається в день народження поета Міхая Емінеску (15 січня), коли відбуваються численні святкові заходи у всіх культурних закладах в країні і в румунських культурних центрах за кордоном.

КУЛЬТУРА БЕЗ КОРДОНІВ / CULTURĂ FĂRĂ FRONTIERE

16 січня 2021, у рамках святкування Дня культури Румунії та річниці з дня народження румунського національного поета Міхая Емінеску, Інформаційний Центр Румунії при ІДГУ (Україна) в партнерстві з Асоціацією сучасної культурної ідентичності (Румунія), організувала культурно-мистецький захід під назвою «Культура без кордонів», 1-е видання. На відкритті заходу виступив Тіберіу-Леоніда ШАРПЕ, виконувач обов’язків Генерального консула Румунії в Одесі. Під час заходу виступили викладачі університетів, діячи культури, поети та письменники з Румунії та України:  Доктор Константин КОРНЯНУ, історик та геополітичний фахівець, член-засновник та президент Ради директорів Європейської асоціації геополітичних та стратегічних досліджень «Георгій І. Братяну» (AESGS, Румунія); Наталія УРСУ, координатор  (адміністратор) Інформаційного Центру Румунії при ІДГУ (Україна); Лауреню БАДІЧОЮ, викладач румунської мови в ліцеї «Григоре Точилеску», Мізіл (Румунія).

На знак шани та пам’яті великого румунського генія висловили слова вдячності та поваги Віолета КРАЮ, письменник, член Спілки письменників Румунії, та румуномовні поети Буджака: Іон Бику, поет, президент літературного об’єднання румуномовних поетів «Відлуння Буджака» та Вечеслав КУШТЕР, Бессарабський поет, член літературного об’єднання.

Гостям було представлено святковий концерт, на якому виступили діти зі шкіл України та Румунії. Також з нагоди святкування Дня культури Румунії Інформаційний Центр Румунії при ІДГУ підготував виставку: «Ім’я Моє принесуть крізь віки», присвячене національному поету Міхай Емінеску.

Він з-поміж нас підняв свою зорю,

з-поміж людей у горде високостя.

І він прийшов назавжди, а не в гості –

сказав собі: «Горю, та не згорю!»

(В.Вознюк «Зоря Михая Емінеску»)

День національної культури відзначається в день народження поета Міхая Емінеску, 15 січня, коли відбуваються численні святкові заходи у всіх культурних закладах в країні і в румунських культурних центрах за кордоном.

Літературознавці вважають Міхая Емінеску найважливішим поетичним голосом в румунській літературі, одним із найбільших поетів світу, „останнім представником європейського романтизму”, від народження якого 15 січня 2021 р. сповнилося 171 рік.

Михай Емінеску, класик, основоположник румунської літературної мови, поет, публіцист, громадсько-культурний діяч, почесний академік Румунської АН з 1948 року (посмертно), – народився 15 січня 1850 року в селі Іпотешть Ботошанського повіту (Румунія) в багатодітній сім’ї дрібного поміщика. В 1858-1866 роках навчався у Чернівцях, спочатку у початковій школі, а згодом у вищій німецькій гімназії, де його наставниками були такі талановиті педагоги як Арон Пумнул, Ернст Рудольф Нойбауєр, Штефан Вольф. Навчався у віденському та Берлінському університетах.

Перший свій вірш М. Емінеску написав у Чернівцях і присвятив пам’яті улюбленого гімназійного учителя румунської словесності Арона Пумнула, учасника революції 1848 року. Міхай Емінеску – автор багатьох поетичних, прозових і публіцистичних творів, статей, записів румунського фольклору. Із безлічі написаного М. Емінеску – прози і поезії – лише дещиця побачила світ у різних періодичних виданнях та колективних збірниках.

За життя Емінеску опублікував лише єдину збірку віршів «Поезії» (1883), проте після смерті його поетична слава невпинно зростала. У 1939 р. румунський літературознавець Перпессічус почав видавати зібрання його творів («Opere»), яке нині налічує вже 16 томів.

Вершиною творчості Емінеску стали знамениті п’ять «Послань» (1881-1886), де особливо виразно виявились філософські, суспільно-політичні й естетичні погляди митця, глибокий патріотизм, сатирична спрямованість.

Активно переосмислюючи світову культурну спадщину, літератор робить свої висновки відносно процесів, що відбуваються на його батьківщині. Наприклад, у статті «Реальний і фіктивний прогрес» Емінеску помічає, що «низький культурний рівень і у верхах, і в низах – не щонайбільше лихо… Усі прагнуть лише до одного – використати переваги іноземної цивілізації, а не створювати в країні культурні умови, в яких такі результати досягаються самі собою».

Натхненний любов’ю до Батьківщини, Емінеску написав вірш «Що тобі бажаю, солодка Румуніє». «Країна моїх печалей, країна моєї скорботи», – ніби до дівчини, з ніжністю звертається поет.

В його ліричних творах відображаються народна психологія румунів, їхні предвічні традиції і звичаї, починаючи від античності й „легендарних віків”, менталітет його власного народу в тісному зв’язку з філософськими роздумами про долю людства, національну й світову історію. Творчий геній цього великого письменника, біологічне існування якого тривало лише 39 років (як і майже всі великі романтики, Емінеску помер молодим), поетична творчість якого завершилася в 33 роки, у 1883 році, коли побачило світ перше і єдине прижиттєве видання поезій Емінеску з передмовою Тіту Майореску, залишив, проте, майбутнім поколінням справжню скарбницю поезій, що відзначаються надзвичайною музичністю та незрівнянною гармонією, експресією цілої історичної епохи думок і сподівань щодо посилення національного характеру румунської літератури.

До сьогодні критики написали тисячі сторінок про поезію Емінеску, яка виражає пристрасне кохання та любовні душевні страждання (вірші „Бажання”, „Вечір у полі”, „Озеро”, „Синя квітка”, „Така ти ніжна”, „Чому не йдеш”), мандрує в історичному часі і в просторі, описуючи у філософській манері як міфологічні залишки зниклих цивілізацій („Одін і поет”, „Memento mori”, „Єгипет”), так і реальні історичні події („Послання третє”), соціальні рухи („Імператор і пролетар”), сягає в космічний простір і, за словами Георге Дока, „подає демонічного героя з романтичним духом, коментатора-скептика історії та людського буття, який повстає, так само як і Титани, супроти наперед визначеного порядку, показуючи цілковите непоєднання між самотнім і безсмертним генієм у часовій і просторовій безкінечності й ефемерністю людства”.

Один з кращих творів Емінеску філософсько-символічна романтична поема «Лучафер». Аналізуючи цей твір, видатний літературознавець, академік Тудор Віану відзначав, що справжня поезія твориться, насамперед, з образів-картин і почуттів.

Автор славнозвісної «Історії румунської літератури», монографії про Міхая Емінеску Джордже Келінеску зауважував, що художня майстерність даного поета у його вмінні перетворювати ідеї у музику та метафори, при цьому «ніколи не філософствувати, зображуючи у реченнях картини», а «пластична інтерпретація понять є просто надзвичайною». Сам же Емінеску був свідомий цього. На його думку, поезія – «захоплююча гра картинами», виражена за допомогою символів та порівнянь.

У перекладах першої добірки зустрічаємо чимало вдалих, гарних і навіть чудових українських еквівалентів «гри картинами», коли перекладач, відчувши глибинний сенс оригіналу, нічим не «сковує» буяння власної фантазії, внаслідок чого оригінальні поезії «переливаються» у перекладні версії за допомогою відповідних художніх образів-картин. Наприклад:

Знов сьогодні в тім провулку

Місяць дивиться в вікно.

Тільки ти в вікні знайомім

Не з’являєшся давно.

І сьогодні ті ж дерева,

І на них той самий цвіт.

Та ніколи тим деревам

Не вернуть минулих літ.

(Переклад А. Кацнельсона)

Серед усіх поезій Емінеску вирізняється „маленький ліричний шедевр” – поезія „Зірка” («Lasteaua»), яка 1 грудня 1886 року вперше з’явилась у часописі „Літературні бесіди”. Чимало дослідників займалося пошуками „надихаючих” джерел цієї поезії, від самого початку відомий румунський критик Тіту Майореску гадав, що на Міхая Емінеску вплинула одна його конференція від 11 квітня 1882 р., де було сказано, що образ згаслої зірки продовжує линути до нашого зору, хоча сама зірка вже зникла „в голубій безодні”. Відомо, що під час її написання поет цікавився астрономічними працями, в яких ідеться, що, через свою незрівнянно велику порівняно з розмірами Сонячної системи віддаль зір від Землі, їхні кутові переміщення дуже малі і становлять в середньому кілька сотих часток секунди дуги за рік. Проміння навіть згаслої зорі ще довго осяває землян. І водночас на зоряному небі зрідка видно спалах нової зорі, який у виняткових випадках настільки яскравий, що помітний навіть удень. Такою яскравою вранішньою зорею в румунській і світовій літературі спалахнув і Міхай Емінеску, світло якої опромінює і нас, людей початку ХХІ віку. І слід цієї зорі житиме вічно.

Наскільки справді довга путь

До зірки серед неба!

Щоб нас сягнути, їй, мабуть,

Мільйони років треба.

Її, можливо, блиск погас

У голубій безодні,

Одначе промені до нас

Дійшли лише сьогодні.

І образ зірки, що розтав,

На небі знову сяє:

Його не бачили – він грав,

А бачимо – катмає.

Отак і намір наш благий

Пропав у пітьмі ночі,

А пломінь нашої жаги

За нами гнатись хоче.

( Переклад В.С. Ткаченко)

З плином часу майстри поетичного слова та професійні перекладачі все частіше зверталися до спадщини Емінеску. Його твори перекладені сьогодні на багато мов світу. Сьогодні вірші видатного румунського поета читають англійською, арабською, болгарською, грецькою, іспанською та італійською, іврит та їдиш, німецькою, польською, російською, словацькою, французькою, чеською, шведською, японською мовами тощо. В Україні перші твори Емінеску українською мовою з’явились друком 1902-го року. У 1974-му році київське видавництво художньої літератури «Дніпро» надрукувало книгу перекладів з румунської мови «Віршів» Михаїла Емінеску, і найбільша кількість віршів, що містяться в цьому видані, належать Андрію М’ястківському.

Кажуть, що Одеса – це єдине прибережне місто, де румунський поет Міхай Емінеску споглядав красу Чорного моря, про що й написав у своїх віршах. Це сталося 1885 року, коли поет зупинився в готелі Струзбург, що на бульварі Екатерина, по дорозі до одного з грязьових курортів Одеси – Куяльник. На цьому курорті поет пробув понад півтора місяця, з кінця липня до середини вересня. Супроводжував поета в цій його поїздці його приятель Василь Бурле (1840 – 1905 рр.), румунський філолог і педагог, професор, вірний послідовник Арона Пумнула з питань орфографії румунської мови, до речі уродженець села Буденець, Сторожинецького району, Чернівецької області. Ось що писав румунський поет своєму другові з Чернівців: “Шановний Бурле, вже минуло два тижні від коли прибув я сюди і печуся тут щоденно у болотяних ваннах, теплих на 30 градусів Реомюра. Не можу сказати, що час даремно минув і мені не стало краще. Сильні безперервні болі, які випробували мене в Яссах, не відчуваю більше тут, однак ще не всі мої рани загоїлися, і боюся, що навіть якщо загояться, вони почнуть мене мучити знову після мого повернення в країну. За цей час, в Одесі я був лише два рази, аби купити ліків та тютюну. Останній з них є і дорогим і несмачним, так що і з цієї точки зору мені тут погано…..” і підписує “Вірний твій друг Міхай Емінеску”

Помер Міхай Емінеску 15 червня 1889 року в одній із бухарестських лікарень. Часопис “Румун” написав наступного дня: “Емінеску вже не стало”. 17 червня Емінеску було поховано на бухарестському кладовищі Беллу. У Чернівцях його ім’я носить вулиця, де розташована школа, в якій він навчався, у школі з 1989-го року діє кімната-музей М.Емінеску. На подвір’ї колишнього особняка, де проживав професор Пумнул і на квартирі якого жив поет, встановлено бюст М.Емінеску, а у центрі Чернівців – пам’ятник. Пам’ятники М.Емінеску є також у румуномовних районах області.

Урсу Наталія, адміністратор ІРЦ

У православній Румунії Різдво відзначають 25 грудня. Свято Різдва Христового – найкрасивіше зимове свято, яке так чекають дорослі й діти. Різдво приходить до усіх людей морозної ночі в годину опівнічної храмової служби в сяйві свічок, у світлі зірок і співі церковного хору. Незважаючи на загальну спільність свята, кожна країна дотримується своїх традицій у відзначення цього дня та має свої різдвяні цікавинки. На Різдво всі будинки прибрані, а столи заповнені смачними та духмяними стравами. Прикрашена ялинка є невід’ємним атрибутом різдвяних свят. Якщо колись її прикрашали яблуками, волоськими горіхами, сушеною квасолею та іграшками, то тепер ялинки прикрашають різнокольоровими кульками. На Святвечір в більшості регіонів вогонь у печі не повинен згасати, тому голова родини ставить у піч велике поліно, яке також називають різдвяним поліном. Різдво неможливо уявити без колядок, а в Румунії кожен регіон має свою специфіку. Іншим звичаєм, який з часом втратив своє значення, є колядування із зіркою. Цим самим колядники, зазвичай діти, сповіщають радісну звістку про Народження Ісуса.

Цього року Інформаційний Центр Румунії при ІДГУ за підтримки Генерального консульства Румунії в Одесі організував перше видання культурного заходу «Колядуємо з дому»  за участю дітей з національних  громад Одеської області та школи румунської мови при ІЦР.

Модератор:  Урсу Наталія , адміністратор

В останню неділю травня відзначається День румунів звідусіль

Ще з другої половини ХІХ-го століття, коли в Європі тривав процес утвердження національної ідентичності, тодішня історіографія визначала Румунію як «країну, оточену румунами».

Більше двох мільйонів етнічних румунів проживають в сусідній Молдові і ще майже півмільйона в Україні.

Водночас, за неофіційними оцінками, сотні тисяч румунів проживають в сусідніх країнах: Сербії, Болгарії, Угорщині. На Балканському півострові також мешкають арумуни, меглено-румуни та істрорумуни, які за твердженнями лінгвістів говорять діалектами румунської мови.

Крім цих історичних громад, яким близько двох тисяч років, є також численна румунська діаспора, від Канади і Сполучених Штатів Америки до Іспанії та Італії. Румунська діаспора налічує сьогодні близько чотирьох мільйонів осіб.

Виявлення піклування про румунські громади, що компактно проживають в прикордонних районах сусідніх держав та співпраця з румунською діаспорою, розсіяною по всіх континентах, є одним із пріоритетів зовнішньополітичної діяльності офіційного Бухареста.

Для цього у середині 90-тих років у Румунії була створена спеціальна установа Рада у справах румунів звідусіль. У залежності від пріоритетів влади, вона зазнала певних перетворень. Нині ця структура називається Департаментом у справах румунів звідусіль, що є окремим відомством, яке підпорядковується безпосередньо Прем’єр-міністру Румунії.

У середині 2000-х років у Бухаресті була прийнята Національна стратегія по зв’язках з діаспорою, що була розроблена на основі принципу задоволення конкретних потреб румунських спільнот, що компактно проживають в сусідніх з Румунією країнах та румунської діаспори. А її основною метою є збереження і утвердження етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності румунів з сусідніх держав та діаспори, у відповідності до міжнародних стандартів.

Так само румунська влада підтримує налагодження партнерських відносин між вищими навчальними закладами Румунії та країн, де проживають численні румунські громади, а також відкриття лекторатів румунської мови за кордоном та  Інформаційні Центри Румунії.

За підтримки Генерального консульства Румунії в Одесі,  Міністерства закордонних справ Румунії та  Департаменту з питань відносин румунів звідусіль  на базі ІДГУ відкрито Інформаційний Центр Румунії.

Мерцішор – традиційне свято зустрічі весни, яке відзначається 1 березня в Румунії, Молдові, Болгарії, Македонії, Греції, а також в населених молдаванами та румунами селах української частини Північної Бессарабії та Буковини.

Мерцішо́р ( рум. Mărţişor, від слова martie «місяць – март, березень»). Його символізують червоно-білі бутоньєрки, що мають назву, співзвучну цьому весінньому святу.

Крім безлічі красивих легенд і переказів про походження цього народного звичаю, історики та археологи схильні стверджувати, що вік традиції сягає восьми тисяч років, і нібито, родом вона з Давнього Риму. Щодо самого історичного датування у вісім тисяч років, те аргументацією подібних тверджень служать, зокрема, археологічні знахідки на території Румунії: амулети, на зразок сучасного мерцішору, а саме — нанизані на нитки річкові камінці, пофарбовані в білі та червоні кольори, що носилися на шиї. Ці прикраси чоловіки дарували своїм коханим на знак відданості і любові, а дівчата, відповідаючи взаємністю, носили їх на шиї або зап’ястях рук.

У відомих нам на цей час писемних джерелах мерцішор був вперше згаданий румунським (на той час – волоським) вченим й державним діячем кінця XVIII — початку XIX століть Іордаке Голєску. В одній із своїх монографій він писав, що «мерцішор» у різних частинах Валахії, Мунтєнії та Молдови носять по-різному. В одному місці — два тижні, після чого прикріплюють їх до гілок плодових дерев, щоб рік був родючим, у іншому красою амулетів насолоджуються цілий місяць, після чого також кріплять їх до гілок уже квітучих дерев.

Згодом фольклорист Сімон Флоря Маріан у своїй монографії «Свята у румунів» ще в середині ХIХ століття писав, що в Молдові й Буковині мерцішор складався із золотих або срібних монет на червоно-білій нитці, що діти носили на шиї. Дівчата теж носили мерцішор на шиї перші 12 днів весни, а потім вплітали його у волосся до прильоту лелек або до цвітіння перших дерев. Тоді червоно-біла нитка прив`язувалася до дерева, а на монету купували каш (вид овечої бринзи).

Частина румунських і молдавських етнографів вважають, що білий колір в «Мерцішорі» втілює мудрість чоловіків, а червоний — життєстверджуючу силу жінок. Інша ж частина вчених стверджує зворотне: біле — це символ чистоти жіночих душ, а червоний — мужність і відвага чоловіків, адже саме чоловік врятував світ від темряви, повернувши людям Сонце.

Люди з хвилюванням очікують красивого ритуалу щороку, сподіваючись що саме цього разу він принесе в будинки українців, румунам, молдаван, болгар, євреїв — кожного з проживаючих в країні громадян — довгоочікувані щастя, любов, родючість і благополуччя.

Міжурядовий комітет ЮНЕСКО із захисту культурної спадщини проголосував за включення до списку всесвітньої культурної спадщини свята «Мерцішор». З ініціативою про включення «Мерцішора» до списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО виступили представники Молдови, Румунії, Болгарії і Македонії.

Щороку, Інформаційний Центр Румунії при ІДГУ організовує традиційний міжнародний фестиваль мистецтв «Мерцішор».

Colaj de fotografii – Atelier de Mărțișor Românesc, ediția a IV-a, Ismail 2021