Тридцять три роки тому доля подарувала мені щастя зустрічі з унікальною людиною – Олександром Андрійовичем Зарудняком. Відтоді для мене ВІН є взірцем усіх людських чеснот. 15 вересня – День його народження. Кілька років тому кафедра української мови і літератури Ізмаїльського державного гуманітарного університету видала ювілейний (перший) науковий збірник «Філологічні діалоги» на пошану великого Учителя, Сіяча Мудрості й Добра. Дорогий Олександре Андрійовичу. Сьогодні Вас вітає неймовірно величезна когорта Ваших учнів і послідовників. Будьте здоровий! Низький уклін Вам і сердечне спасибі за уроки людяності й настанову завжди високо нести звання Педагога. Мені дуже хочеться, щоби освітянська громада України знала про Вас, бо Ви достойний цього. Тому публікую переднє слово до «Філологічних діалогів», адресоване шановному Олександрові Андрійовичу й запрошую філологів до участі в наступному випуску цього часопису кафедри, життя якому вдихнув неперевершений викладач, ретельний дослідник, блискучий філолог, Людина з великої літери. Продовження справи Учителя – то найвищий йому дарунок!
МИСТЕЦТВО ЖИТИ
Кожна людина приходить у світ як неповторність. Однак є люди, здатні множити свою неповторність для інших через особливу чистоту власної душі й рідкісно дивовижне багатство натури. До таких людей належить Олександр Андрійович Зарудняк – Педагог від Бога, з долею якого пов’язані десятки поколінь філологів, учителів української мови та літератури. Його постать дістала загальне визнання й здобула заслужену шану в освітянському та культурно-науковому житті не тільки Придунайського краю, але й усієї України.
Олександр Андрійович Зарудняк народився 15 вересня 1922 року в с. Бортники на Вінниччині в незаможній селянській родині. В подільській глибинці, на щедрих українських чорноземах пройшли його дитячі роки. Навчання в місцевій школі поєднував із допомогою рідним по господарству. Голод 1933 року забрав життя батьків малого Сашка, залишивши його сиротою. Відтоді пережив Олександр Андрійович немало моральних та фізичних випробувань, спізнав лиха, нестатків та нестерпних розчарувань, що болючими зарубинами закарбувались на його долі. Здолати їх допомагала ота стоїчно-шляхетна звернутість до високого, що рятує людину в усі найважчі хвилини. Це – вроджене МИСТЕЦТВО ЖИТИ.
Незважаючи на суворі й шалені буревії, юнак не похитнувся у своїй духовній основі та прагненні нести до людей просвітлене любов’ю й добром серце. Він гідно долав життєві перипетії, наполегливо йшов до мети, здобуваючи освіту. Після успішного закінчення 1937 року Бортницької школи, вступив до Тульчинського бібліотечного технікуму, отримавши 1940 року диплом бібліотекаря. До призову на службу в ряди Радянської Армії 1940 року певний час працював завідувачем бібліотеки в м. Ратне на Волині. А потім була найстрашніша на планеті війна – небачена за своїми масштабами й жорстокістю. О. А. Зарудняк мужньо пройшов фронти солдатом на передовій, винісши із воєнного полум’я чистоту душі та гуманістичні устремління.
…Повернувшись із війни, Олександр Андрійович спершу працює бібліотекарем в 6-й райбібліотеці м. Одеса, а 1947 року вступає до Одеського державного педагогічного інституту ім. К. Д. Ушинського. Після його закінчення, з 1952 року він – спершу вчитель української мови та літератури, а з 1953 року – директор Випаснянської середньої школи Лиманського району Ізмаїльської області. На 1953–1955рр. припадає його навчання в аспірантурі. У 1955 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Придієслівне керування в українських пам’ятках ділового письменства 12–14 ст.». Відтоді й досі О. А. Зарудняк самовіддано працює в Ізмаїльському державному педагогічному інституті (сьогодні – гуманітарний університет), із яким назавжди поріднив свою педагогічну й життєву долю. Викладацьку працю Олександр Андрійович вміло поєднує з адміністративною роботою. За цей період він обіймав різні керівні посади: з 1956 р. по 1961 р. очолював факультет підготовки вчителів початкових класів. З 1966 р. по 1983 р. він – проректор з навчальної роботи; з 1983 р. по 1987 р. – завідувач кафедри української мови та літератури; з 2000 р. по 2011 р. – завідувач кафедри практичного курсу української мови. У своїй адміністративній діяльності О. А. Зарудняк послідовний і принциповий, однак у ставленні до підлеглих завжди поміркований і толерантний, уміє слухати й на все своєчасно і чуйно реагувати. Його уважність до людей напрочуд природна. Він відкритий до всіх разом і до кожного окремо. Даруючи радість спілкування, залишає незгладимий слід у душі співрозмовника. Олександр Андрійович має здатність своєю присутністю пробуджувати в людях найсвітліші помисли. Він – лицар високого духу і володар філософського спокою.
О. А. Зарудняк – кандидат філологічних наук, доцент, член редколегії «Наукового вісника Ізмаїльського державного гуманітарного університету». Упродовж усіх цих років викладає різні лінгвістичні курси теоретичного та практичного профілю, заслуживши велику повагу серед студентства за ґрунтовні знання, широку ерудицію, винятковий ораторський талант, уміння по-особливому переживати естетику українського слова й аналізувати складні проблеми мовознавства. Особливо привабливими в його постаті для колег і студентів є вроджена інтелігентність та енциклопедичні знання.
Олександр Андрійович є автором навчально-методичних посібників із діалектології, історії української мови, теоретичних питань граматики, як опонент виступає на захисті кандидатських дисертацій, яскраво демонструючи високий науковий рівень і професіоналізм. Сьогодні він разом із колективом кафедри української мови та літератури спрямовує її роботу на підготовку педагогічних кадрів у галузі української філології для національної освіти й науки. За значні досягнення в цих сферах удостоєний багатьох державних нагород: почесного знака «Відмінник освіти України», медалі А. С. Макаренка, медалі ім. Петра Могили.
О. А. Зарудняк хоча й формувався як Педагог переважно у провінції, усе ж зумів стати непровінційним культурником і освітянином. Його творчі зацікавлення, ідеї, педагогічно-наукова та виховна діяльність стримлять високою осяйністю мети й благородних намірів. Вони завжди зорієнтовані на класичні обрії світової культури та освіти, що надійно аристократизують душу й розум. Коротке визначення «педагог» не вичерпує всього того змісту, який лежить в імені Олександра Андрійовича. Його працездатність і працелюбність вражає й захоплює, його любов до студентів постійна та незрадлива, тому важко визначити ту міру духовного й культурного багатства, які залишає в серцях у вихованців мудрий Учитель!
Олександр Андрійович безмежно закоханий у людей і у справу, якій віддано служить багато десятків літ. Однак він завжди юний у своєму захопленні красою Слова, красою Духу, красою рідної Землі. Це рафінований інтелігент, втілення скромної шляхетності, яскравий представник національної еліти. Всебічно освічений гуманітарій, блискучий промовець, проникливий педагог, уважний співрозмовник – таким його знають сотні й сотні учнів, колег, друзів, із якими він завжди веде відверті та щирі діалоги, щедро ділиться багатством своїх невичерпних знань, незглибимого досвіду, світлої душі.
О. А. Заруднякові притаманна якась невидима внутрішня сила, котра невимушено, однак переконливо спонукає до доброчинностей і ненастанної праці над собою. Сутнісно чужими й неорганічними для нього є соціальна несправедливість, душевний фальш, цинічний кар’єризм, дрібничкова меркантильність. Він світиться посеред нас, підноситься на невловимі вершини духу навіть у побуті, в щоденних клопотах. Олександр Андрійович, як і всі по-справжньому високодуховні особистості, вирізняється з-поміж викладацького середовища винятковою скромністю. У своїх діях та вчинках не намагається досягти зовнішнього ефекту. Він ніколи не робить поспішних висновків, уникає прийняття шаблонних рішень, а в найгостріших критичних ситуаціях неодмінно зберігає присутність духу, володіння собою, витримку й порядність. Його прикметною рисою завжди були й залишаються глибока віра в Добро та поведінка християнина, лагідного вдачею й задивленого у вічне, піднесене. Тому спілкування з ним неодмінно приносить іншим якесь незбагненне заспокоєння та гармонію духу. Понад усіма прекрасними якостями О. А. Зарудняка вивищується головний Божий дар – МИСТЕЦТВО БУТИ ЛЮДИНОЮ !
Дорогий Олександре Андрійовичу! Ви сієте перли Мудрості, Добра й Гуманізму. Ваші думки і золоті слова батьківських настанов озиваються в наших серцях разом із вірою в силу та невмирущість рідного Українського Слова, яку Ви у нас вселяєте.
Вітаючи Вас із ювілеєм, ми, Ваші учні-послідовники, колеги, щирі друзі, низько вклоняємось Вам і дякуємо за повсякчасну підтримку, корисні поради, готовність допомогти, складаємо велику шану як фахівцеві, громадянинові, благочестивій і скромній людині, яка завжди випромінює Любов. Нехай добрим дарунком і знаком глибинної поваги до Вас стане збірник наукових праць Ваших однодумців, до якого Ви доклали чимало зусиль своїм нагадуванням про Високе й Вічне. Благаємо долю щоденно віддячувати Вам за світло Вашої невтомної душі й зігріте великою любов’ю до людей серце. Зичимо Вам, дорогий Олександре Андрійовичу, найміцнішого здоров’я та енергії, творчої наснаги й бадьорості духу, невичерпного оптимізму. Дай Боже Вам натхненних, плідних та радісних літ життя!
З глибокою повагою Ваші учні, колеги
й особисто професор Галина Райбедюк