Щороку березневі дні приносять звістку про нагороджених найпрестижнішою в Україні державною відзнакою чільних представників красного письменства. Цю відзнаку – Національну премію України імені Тараса Шевченка (Шевченківську премію) – засновано 1961 року з метою поцінування найвидатніших творів літератури і мистецтва, публіцистики та журналістики, які є вершинним духовним надбанням українського народу, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам’ять народу, його національну свідомість і самобутність, спрямовані на державотворення і демократизацію українського суспільства. Першими Диплом і Почесний знак лауреата 9 березня 1962 року отримали Павло Тичина й Олесь Гончар у галузі літератури та Платон Майборода в галузі музичного мистецтва.
Цьогорічним лауреатом Шевченківської премії у номінації «Література» стала українка, котра мешкає в Мюнхені, Емма Андієвська. Вона народилася в Донецьку, який тоді, в 1931 році, ще називався Сталіно. 1937 року з родиною переїхала спочатку до Вишгорода, а згодом (1939 р.) до Києва, де її батька стратили енкаведисти. Під час Другої світової війни разом із матірю емігрувала до Німеччини і прожила там майже все життя. Проте ні на хвилину письменниця не забувала про Україну, якій присвятила усю свою багатогранну творчість.
Шевченківський комітет обрав Емму Андієвську лауреатом за п’ять книг: «Міста-валети», «Бездзигарний час», «Шухлядні краєвиди», «Маратонський біг» і «Щодення: перископи». Але це лише невеличка дещиця її доробку. Вона – авторка 45 поетичних і прозових книжок та 17 тисяч картин. Емма Андієвська творить власний світ, має свій мистецький упізнаваний сюрреалістичний стиль, тобто стиль Андієвської. Її відносять до представників модернізму в українській літературі другої половини ХХ століття. Хоча сама вона вважає, що не поєднує себе з жодним мистецьким напрямом. Письменниці цікавий сучасний світ, його проблеми. Її творчість модерна, філософська, містична, духовна.
Емма Андієвська – одна з неординарних постатей, яку час зберіг для нас, аби продемонструвати, що людина не має права загубитися в чужому світі, коли вже судилося покинути свій. Для неї характерні бездоганна українська мова й автентичний український дух. «Я поклялась собі, якщо буду одна у світі українка, то змушу існувати Україну, залишусь українкою», – пише Емма Андієвська.
Безмежна віра в людину, в український народ, його сили й можливості рельєфно означують не лише художньо-естетичний, але й моральний образ художньо-мистецького світу лауреатки високої відзнаки, формують сакральне поле національної ідентичності письменниці, життя й творчість якої триває в полоні Кобзаревого Слова – від перших проб пера й до сьогодення.
Райбедюк Г. Б., професор кафедри української мови і літератури
