Микола Хвильовий належить до найвидатніших і
найвпливовіших творців не тільки художньої літератури,
але й суспільної думки першого десятиліття
пореволюційної України. Це була глибоко обдарована
динамічна особистість, але скована його вовчим часом.
На його творчий самовияв доля приділила лише десять років.
Але ця декада була понад людську силу ущільнена
Григорій Костюк
Цьогоріч в Україні широко відзначалось 130-річчя від дня народження одного з найвідоміших представників Розстріляного відродження, поета, прозаїка, публіциста, політичного діяча Миколи Хвильового (Фітільова). З його іменем пов’язаний Всеукраїнський тиждень національного читання. І це невипадково. Прозірливе й пророче слово письменника сьогодні звучить не тільки для українців, але й для світової спільноти як ніколи насущно. Більшовик за ідеологічними переконаннями, він один із перших українських діячів зрозумів примарність комуністичних ідеалів, що їх на перших порах творчості патетично оспівував у символічному образі «загірної комуни». Етнічний росіянин, він глибоко усвідомив загрозу для української культури літератури російської, тієї, що сьогодні в огидній особі «руского міра» є кровожерним молохом, котрий прагне поглинути усе, що є українським. Зорганізувавши пристрасним словом літературну дискусію 1925-1928 років, Хвильовий ставить насущне для українства питання: «ГЕТЬ ВІД МОСКВИ!».
У ювілейний рік письменника, саме в день народження, 13 грудня, київське видавництво «Смолоскип» презентувало його доробок у 5-ти томах. Кафедрою української мови і літератури Ізмаїльського державного гуманітарного університету було зініційовано проведення круглого столу у форматі крізьчасового діалогу з Миколою Хвильовим – його ідеями, його художнім словом, його архіважливою для сьогодення публіцистичною риторикою.
Модерувала захід професор кафедри Райбедюк Галина. Вельми цікаві й влучні акценти на початку розмови про Хвильового та його добу проставив декан факультету української та іноземної філології, кандидат історичних наук, доцент Татаринов Іван Євгенович. Завідувач кафедри, доктор філології Колесников Андрій Олександрович відзначив, що М. Хвильового можна вважати символом своєї доби, адже для нього центральною була проблема історичного буття України, української культури. І він бачив порятунок лише в тому, щоб заперечити москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів. Окрім цього, Хвильовий відкрито проповідував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва. У виступі доцента Соколової Алли Василівни прозвучали думки про зв’язок творчості Хвильового із сучасністю, а саме передбачення письменником найтрагічніших сторінок майбутньої історії України. Час підтвердив, що М. Хвильовий був наділений найбільш тяжкодоступною з усіх правд – історичною. Доцент Циганок Ірина Борисівна увела присутніх у магію чар-слова письменника, його імпресіоністичного стилю. До слова викладачів долучались зі своїм відчуттям і розумінням постаті вельми суперечливого й, воднораз, непересічного письменника й громадського діяча студенти-філологи: Єлизавєта Мусульбас, Анна Зеленюк, Надія Соснова, Марина Садківська. Виступи й ремарки усіх учасників були скеровані у русло нині актуальних питань, які порушував і пристрасно обстоював у 1920-ті роки Микола Хвильовий:
1) Кінець малоросійському епігонству та провінціалізму, українське мистецтво прилучається до світового, в першу чергу, до західноєвропейського.
2) Кінець російській гегемонії в Україні; Росія мусить відійти у свої етнографічні межі.
3) Українське мистецтво має власну велику місію, воно започатковує новий великий культурний круг» (Ю. Лавріненко).
Директорка Центру громадянської освіти Алла Соколова,
авторка світлин – здобувач вищої освіти ІІ к., 24Ф гр. Ірина Хіміч
