В історії культури кожного народу є ті знакові творчі постаті, мова про яких зазвичай виходить далеко поза межі літератури. Саме до таких велетів національного красного письменства належать київські неокласики: Микола Зеров, Максим Рильський, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт (Юрій Клен). Це мистецьке «гроно п’ятірне» безапеляційно можна вважати символом своєї епохи, а усіх його представників – творцями української рафінованої літератури й академічної науки, «архітекторами» на будові духовного храму нації. Їх пошанування – то святий обов’язок не тільки філологічної спільноти, але й пересічних сучасників. До таких висновків дійшов кожен із учасників проведеної кафедрою української літератури Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова Міжнародної науково-практичної конференції «Корифеї української літератури і науки: фундаментальний внесок неокласиків», присвяченої 95-річчю кафедри української літератури та 80-річчю від дня трагічної загибелі її професорів М. Зерова та П. Филиповича.
Тож закономірною стала участь у роботі конференції викладачів кафедри української літератури ІДГУ проф. Райбедюк Г. Б. та доц. Томчука О. Ф. (заочна), у науковому доробку яких – навчальні посібники (Гриф МОН України): «Неокласики: естетична система та персоналії», «Вивчення творчості київських неокласиків». Проф. Райбедюк Г. Б. у вітальному слові на пленарному засіданні подарувала бібліотеці гостинного столичного вишу ці посібники, а також примірники «Наукового вісника Ізмаїльського державного гуманітарного університету» і «Філологічних діалогів», запросивши присутніх до наукової співпраці.
Програма конференції була надзвичайно насиченою та цікавою. Великий інтерес викликали ґрунтовні доповіді відомих в Україні та поза її межами учених, авторитетних професорів і провідних науковців: Погребенника В. Ф. (завідувач кафедри), Гальченка С. А., Коваліва Ю. І., Панченка В. Є., Сулими М. М., Шептицької Т. Зворушливо прозвучали спогади-одкровення онука М. Рильського – Максима Григоровича. Пленарне засідання проводилось у книгозбірні університету. Це створило особливу високодуховну атмосферу, що відповідало настановам неокласиків – «тугих бібліофагів» (М. Зеров).
Незабутнє драматичне враження залишили в душі відвідини Биківнянського меморіального комплексу жертвам комуністичного режиму, який тепер є національним історико-меморіальним заповідником. У Биківнянському лісі знаходиться найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій. Тут був об’єкт спеціального призначення НКВС, де у 1930–1940-х рр. відбувалися масові захоронення розстріляних та закатованих. Трагедія Биківні стоїть в одному ряду з такими злочинами, як Аушвіц, Бухенвальд, Дахау, Бабин Яр, Катинський розстріл, Сандармох (Соловки). Учасники конференції пов’язали на дереві (як символі трагедії) з портретом розстріляного поета-футуриста Михайля Семенка вишитий рушник як знак пам’яті про невинно убієнних українців.
Другий день роботи конференції був не менш зворушливим і незвичайним. Секційні засідання відбувались у музеї-садибі Максима Рильського (Голосіївський ліс). Студенти драматичного театру «Вавилон» представили цікаву композицію за віршами поета, що вже само по собі налаштовувало на високі партитури. На тональності наукових дискусій щодо внеску київських неокласиків у національну та світову скарбницю вплинула духовна аура, невловима присутність метра української літератури, мистецтва й науки, господаря садиби, в якій він останніми роками свого життя тут працював, мріяв про майбутнє України, її мови, культури.
Завершальним етапом конференції, свого роду заповітом-імперативом стала її відозва, що завершується таким оптимістичним, обнадійливим акордом: «…Маємо надію, що під час конференції виникне нове стоваришення шанувальників і дослідників многоцінного набутку плеяди неокласиків, що дасть імпульс студіюванню і популяризації їх творчості. Прагнемо конкретною працею у цій царині спричинитися до продовження й у ХХІ віці об’єктивної рецепції цього високовартісного надбання культури, щоби воно продовжувало знаходити численних шанувальників і послідовників від студентів до професорів, оновлювало давніші та продовжувало нові контакти і плідні ідеї» (Від кафедри української літератури і оргкомітету конференції – її завідувач професор Володимир Погребенник).
Кафедра української мови та літератури нашого вишу в цьому плані вже зробила й, сподіваємось, зробить ще чимало. Крім написання наукових розвідок, маємо змогу практичної популяризації доробку неокласиків. Студенти факультету української філології та соціальних наук (4 курс, 6 курс) слухають спеціальні курси з цієї проблематики, готують кваліфікаційні роботи, проводять різного роду культурно-мистецькі та наукові заходи. Однак важливо, щоби «присутність» неокласиків, їх високого інтелекту була постійною. Адже міра їх «присутності» в сьогоденні – це міра нашого національного самоусвідомлення, розуміння й відчуття свого місця у світовому культурному просторі.
Насамкінець хочеться сердечно подякувати колегам-драгоманівцям, особисто завідувачеві кафедри української літератури професорові Погребеннику В. Ф., секретареві оргкомітету конференції – невтомній панні Інні Галак, гостинним господарям садиби М. Рильського за інтелектуальне свято, незабутні враження, теплу атмосферу, емоційне «іntermezzo», побажати вершинних успіхів у праці, щедрих наукових ужинків, родинного щастя, МИРУ! Щиро сподіваємось на плідний науково-творчий діалог протяжністю від Істра-Дунаю до Дніпра-Славути.
Галина Райбедюк, професор
