Цими лютневими днями Україна, низько схиляючи у скорботі голову, вшановує Пам’ять героїв Небесної Сотні, які загинули під час розстрілів Євромайдану в 2014 році, виборюючи наше сьогодення. Сергій Нігоян, Устим Голоднюк, Ігор Костенко, Роман Сеник, Тарас Слободян… Їх іменами названо низку вулиць і площ, складено пісні та літературні твори, знято фільми, відкрито пам’ятники, випущено медалі… Але ніхто й ніколи не зможе принаймні на мить стишити невимовний біль серця Матері, котра, як Пречиста, віддала сина на нову Голготу. Кожен із них, як Ісус Христос, поклав свідомо на свою душу, на свої плечі уготований історичною долею України хрест і поніс його гідно, терпеливо, героїчно в надії – ні, у вірі, що нове розп’яття спонукатиме нас, нині сущих, до роздумів, до каяття, до чесності перед собою, перед матір’ю, перед Україною, перед Усевишнім. Тож, забвенні будемо, коли не скинемо із себе усі земні марноти й не вивищимо свій дух, не усвідомимо, що наша історія пишеться сьогодні, на жаль, кров’ю загиблих Героїв. Тоді, можливо, й з’явиться новий шанс, знову поселиться в наших душах надія на майбутнє (і окремої людини, й усього народу), яка із силою Шевченківського засягу («Оживуть степи й озера …») прозвучала у візіях поета-пророка – Василя Стуса: «Даждь нам, Боже, днесь! Не треба завтра – / Даждь нам днесь, мій Боже! Даждь нам десь!!..».
Оксана Максимишин-Корабель
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Що слово «бабуню» вже не буде твоїм.
А сьогодні низько схилімо голови перед світлою Пам’яттю Небесної Сотні, подякуймо їх матерям за високу жертовність і навіть на мить не забуваймо, що Україна в нас одна… Тож, замість жалобних промов і пафосних слів творімо добрі діла, будуймо нову Україну. Заради цього вони віддали молоде життя. Герої благають нас про це з Небесної Високості. Пам’ятаймо… Герої не вмирають! Слава Україні!..
Професор Галина Райбедюк
