Кожна життєва історія, навіть найкоротша і, начебто, незначна чи «неадекватна» – важлива і варта того, щоб бути почутою. Таку «релігію» сповідують актори ізмаїльського плейбек-театру «Грані». Цю думку учасники трупи завжди намагаються донести до свого глядача. Днями у стінах Ізмаїльського державного гуманітарного університету відбулося дійство, в якому у ролі глядачів та оповідачів виступили студенти-першокурсники, які навчаються спеціальності «Соціальна робота та право». Журналістка інтернет-видання «Махала» побувала на цьому незвичайному занятті.
Воно проводилося у рамках студентської оздоровчої практики. Зустріч студентів та акторів організувала викладач та керівник практики соціальної роботи Вікторія Маніта, яка сама є актором театру «Грані».
«Плейбек-театр пов’язує та заземлює життя людей. Він дає можливість розповісти про те, що болить, або радість, яка на душі, розділити з людьми, що стоять у колі. Для мене важливо вас – майбутніх соціальних працівників та правознавців – ознайомити з цією формою, яка як під час війни, так і після буде дуже актуальною у вашій роботі. Це форма підтримки та форма зв’язку людей між собою. І для мене це ще такий момент, коли ти не втрачаєш людяності. У будь-якій ситуації ти повертаєшся до цієї людяності за допомогою перфомансів та участі у плейбек-театрі», – з такими словами звернулась до своїх вихованців Вікторія Олександрівна на початку заняття.
Знайомство проходило у невимушеній та легкій атмосфері. Щоб дати можливість молоді відчути себе розкуто і розкритися, актори провели з ними вправи, в ході яких просили звертати увагу на дихання, стопи та відчуття. Потім пограли в кумедну гру «Білі-білі-бом», під час якої всі насміялись від душі.
Розслабившись і розвеселившись, студенти зайняли місця у залі для глядачів. Настав час для найважливішої події – перфомансу. І це, власне, те, заради чого і існує плейбек-театр. Глядачі діляться своїми життєвими історіями, а актори їх одразу розігрують на сцені.
Керівник театру «Грані» Ірина Голобородько, яка виступила в ролі контактера – людини, що комунікує з публікою, повідомила глядачам головне правило плейбек-театру. Воно полягає в тому, що жодна інформація, яка пролунала в камерній обстановці, не повинна бути винесена за стіни.
Поки студенти «копалися» у своїй пам’яті, розмірковуючи, що можна було б винести на публіку, перед ними виступили актори. В своїх спічах вони повідали про найяскравіші моменти їхніх студентських років.
Настала черга глядачів. Дівчата одна за одною розповідали свої історії. Зал заворожено спостерігав за тим, як актори підносили почуте. Це була якась магія: без обговорення, плейбеківці синхронно розігрували епізоди, розкриваючи всі грані почутої історії, демонструючи емоції та думки персонажів. Оповідачі були в захваті, вони дякували за майстерну гру.
Після перфомансу глядачі та актори сіли до спільного кола, де обсудили побачене, молодь поділилася своїми враженнями та відчуттями.
Ось що казали студенти:
«Для мене це був новий досвід. Актори історію показують так, як ти її відчуваєш. Цікаво було подивитися на себе збоку. Дуже вам дякую. Це було яскраво, емоційно. Я б так не змогла».
«Ви відчуваєте один одного, і я не розумію, як це відбувається. Було цікаво, як ви передаєте емоції оповідача. І кожну історію показуєте з різних боків».
«Я вже не вперше на вашій грі, але ця була особливою, емоційною. А з приводу того, як це стане нам у нагоді як майбутнім фахівцям, то, на мою думку, плейбек-театр допоможе людині розповісти про те, що її турбує, але про що вона боялась з кимось поділитися».
Учасниця театру “Грані” Олександра продовжила цю думку. «Ви – майбутні працівники з емоціями, вам доведеться торкатися людей там, де їм боляче. Соціальний працівник – фахівець, який іноді порушує простір іншої людини. Плейбек-театр важливий для розвитку сприйняття, набутий у ньому досвід допоможе вам розуміти, розкривати людей, які будуть навколо вас», – сказала вона.
На завершення зустрічі керівник театру «Грані» Ірина Голобородько подякувала студентам за участь та запросила у театральну студію: «В Україні на сьогоднішній день працюють 23 плейбек-театра. Але поставлено перспективу дійти до 500 театрів. Це може бути за п’ять років або більше, не знаю. Але ми на цьому шляху і маємо мету. Ми хочемо на базі університету зробити студентську команду, щоб потім цей досвід ви могли понести далі у свої міста та села. Ви тільки на першому курсі, і це круто – у вас є час. Ми вас запрошуємо».
