Уже кілька днів поспіль не полишають спогади й незабутні враження від ХХІ Міжнародних педагогічно-мистецьких читань «Неперервна педагогічна освіта ХХІ століття: досвід, інновації, тенденції», котрі традиційно щороку організовує відділ змісту і технологій педагогічної освіти Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України. На цьому заході (офлайн/онлайн) зібрались із усіх куточків України (Київ, Бердянськ, Ізмаїл, Херсон, Умань, Чернівці) «в одну громаду скуті» (І. Франко) поціновувачі неординарної у своїй унікальності науково-творчої особистості – професорки Оксани Петрівни Рудницької. Її слід у мистецтві й науці настільки потужний, що самі лише згадки про ті чи ті аспекти діяльності вимагають окремої спеціальної розмови про «наболіле», прокладають усе нові й нові магістралі, котрі неодмінно стануть предметом цікавих дискусій наступних читань, твердо віримо, що уже в мирному Києві.
Доробок Оксани Рудницької актуалізує чимало архіважливих для сучасної мистецько-педагогічної сфери питань, про що свідчить широка амплітуда проблематики конференції. Усе було неймовірним: і науковий рівень, і естетично-емоційна зарядженість, і колоритні й пізнавально-інформативні коментарі та ремарки, й сама атмосфера, тепло якої передавалось навіть крізь монітори й відстані. Відчуття від побаченого і почутого дуже світлі. Кожна з доповідей – то цікава й креативна студія, переважно ілюсторована естетичними презентаціями/музичним супроводом.
Окремого подячного слова заслуговує фахове й вельми коректне модерування Мирослави Вовк – докторки педагогічних наук, професорки, завідувачки відділу змісту і технологій педагогічної освіти цієї високої наукової установи. Мені особисто випала можливість і честь представити поетичний доробок «ґрона» талановитих поетів Українського Придунав’я як мистецького контексту вивчення літератури рідного краю. Щира вдячність за запросини, висока шана колегам Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України за їхню позицію.
Плідна діяльність цього унікального колективу, з яким в Ізмаїльського державного гуманітарного університету склались тривкі науково-творчі взаємини, явно ілюструє настанову геніальної Лесі Українки, зокрема, розуміння того, що в лиховісні для народу часи «треба вистави вартових і жити так, ніби немає облоги».
Тож і надалі тримаймо міцно стрій у єдиному прагненні якомога швидше перемогти осоружного ворога – реальними справами і кожен на своєму місці. Будьмо!
Слава Україні й низький поклін нашим нездоланним захисникам!
професор Галина Райбедюк
