18 травня виповнилося 79 років від початку депортації радянським режимом кримських татар із Криму. Згідно з ухвалою Верховної Ради України, день 18 травня оголошено Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
Згідно з офіційною радянською версією, «виселення» було пов’язане з «масовим дезертирством» 20 тисяч кримських татар на початку Другої світової війни, а також з нібито їх «тотальним колабораціонізмом» під час нацистської окупації півострова. Однак реальна кількість дезертирів серед кримських татар була порівняна з кількістю перебіжчиків інших національностей. До того ж, колективне покарання було заборонене ст. 50 чинної тоді Гаазької конвенції 1907 р. «Про закони і звичаї сухопутної війни». На думку багатьох істориків, Радянський Союз готувався до війни з Туреччиною за протоки Босфор і Дарданелли й «зачищав» у 1943-1944 роках Кавказ і Крим як тилові райони від можливо нелояльного населення.
11 травня 1944 року Сталін підписав постанову Державного Комітету Оборони №5859сс про організацію депортації кримських татар. Основна фаза спецоперації розпочалася ще до світанку 18 травня й завершилася до вечора 20 травня. Тих кримських татар, які залишилися, виселили під час подальшої депортації вірменів, болгар і греків 27-28 червня 1944 р. Тих нечисленних, хто повернувся з місць спецпоселень, повторно виганяли за межі півострова до кінця 60-х рр.
Депортація здійснювалася силами військ НКВД. На збори давали в середньому до 15 хвилин. Офіційно всій сім’ї дозволялося брати з собою до 500 кг речей і продуктів, але в реальності все обмежувалося ручною поклажею (а іноді й без неї). Виселенців звозили вантажівками до залізничних станцій, де поміщали в товарні вагони або відразу, або 1-2 дні потому. Час ешелонів у дорозі – 2-3 тижні. Майно кримських татар, що залишилося на півострові, пізніше описували й здебільшого передавали переселенцям з Росії та України.
Згідно з різними офіційними оцінками, у місцях спецпоселень померли від 20 до 25% всіх кримських татар. За неофіційною інформацією (самоперепис кримськотатарського національного руху), ця кількість досягла 46%. Уцілілі до 1956 року вважалися засланими навічно й не мали права залишати місце проживання під загрозою 20-річної каторги. 1967 року звинувачення в масовому колабораціонізмі з кримських татар зняли, але повернутися на півострів їм не дозволили.
Масова репатріація почалася лише 1989 року. Згідно з різними офіційними оцінками, у місцях спецпоселень померли від 20 до 25% всіх кримських татар. За неофіційною інформацією (самоперепис кримськотатарського національного руху), ця кількість досягла 46%. Уцілілі до 1956 року вважалися засланими навічно й не мали права залишати місце проживання під загрозою 20-річної каторги. 1967 року звинувачення в масовому колабораціонізмі з кримських татар зняли, але повернутися на півострів їм не дозволили. Масова репатріація почалася лише 1989 року.
З 2014 року в результаті окупації Кримського півострова російське керівництво знову повернулося до переслідування, дискримінації та незаконного насильства проти кримськотатарського народу.
За даними Кримськотатарського ресурсного центру, на сьогодні налічується 286 політичних в’язнів і переслідуваних за так званими «кримінальними справами» за період захоплення Криму, 195 із них – представники кримськотатарського народу; 21 жертва насильницьких зникнень, 15 з яких – представники кримськотатарського народу; 60 загиблих, 28 з яких – представники кримськотатарського народу.
Сьогодні єдиний спосіб врятувати пам’ять про історію кримських татар – звільнити їх від окупантів і якнайшвидше відновити суверенітет України!
Доцент кафедри української мови і літератури
Алла Соколова
Джерело: https://youtu.be/hDzjXg3Wqg4 (Телеканал 1+1)
