26 лютого 2021 р. лінгвісти кафедри української мови і літератури разом із своїми студентами-магістрантами – філологами-україністами мали можливість долучитися до заходу, організованому у форматі он-лайн відділом діалектології Інституту української мови Національної академії наук України, – Всеукраїнської лінгвістичної школи-семінару для молодих дослідників «Діалектологічна майстерня», в якому взяли участь понад 100 науковців з усієї України, що складався з лекційного блоку, презентації наукових видань, наукових доповідей молодих вчених, дискусії.
Науковий та ідеологічний тон науково-навчальному зібранню задав директор Інституту української мови, д. філол. н., проф. Павло Юхимович Гриценко. Він наголосив, що діалектологія вже вийшла з периферії не лише мовознавства, філології, науки загалом – вона утверджує свою важливість не лише для збереження і розвитку української мови, а й національної безпеки України її державності, збереження її територіальної цілісності, адже результати діяльності діалектологів (діалектологічні карти, діалектні тексти тощо) – це передусім важливі політичні документи. Так, перша діалектологічна карта Української мови К. П. Михальчука (1871 року) – є важливим політичним документом, адже засвідчує значно ширше розпросторення української мови (на Кубань, Ростовську область РФ, Воронежчину тощо), ніж уявляємо навіть сьогодні, дивлячись на адміністративні кордони нашої держави. І хоч ми не маємо територіальних претензій до інших країн, але це факт. Проте наші сусіди (північні, східні, західні і південні) занадто турбуючись про свої національні мови на теренах України, самі натомість нерідко провадять асиміляторську етномовну політику щодо українців на теренах своїх держав, за принципом «розділяй – асимілюй – володарюй». Вже майже асимільовані, втратили національну ідентичність не лише Кубань в РФ, а й чимало сіл, говірок, відомих з праць діалектологів на теренах Словаччини, Угорщини, Румунії. Але завдяки діалектологічним дослідженням, наприклад, діалектним текстам, таким, як, скажімо, «Українські говори Румунії: діялектні тексти» М. Павлюка та І. Робчука, ми маємо політичні документи, що засвідчують присутність українства на цих теренах.
У світлі цього, дослідження українських діалектів, особливо на прикордонних, полімовних територіях України, – це запорука збереження і розвитку національної мови, запорука глибокого знання нашої народної мови, захисту простору побутування української мови, меж її побутування. Збереження національного обличчя, національної ідентичності, недопущення грубої асиміляції, затирання питомих рис національної мови – все це лежить через діяльність діалектологів, діалектні записи, тексти, діалектологічні карти. Зрештою, це, на думку Павла Гриценка, – запорука нашої національної безпеки. Аби уникнути подальшої втрати своїх територій, слід фіксувати, вивчати українські говірки, особливо в полімовних прикордонних ареалах побутування української мови.
До речі, д. філол. н. А. О. Колесников, що брав участь у заході як координатор досліджень від ІДГУ, теж, зокрема у своїх інтерв’ю регіональним ЗМІ (Коли мовне питання перестане бути предметом спекуляцій напередодні виборів – Режим доступу: http://dumka.odessa.ua/koli-movne-pitannya-perestane-buti-pre/; Бессарабія – не російськомовний регіон, або як за відсутність мови може бути прийнята відсутність належної уваги до неї – Режим доступу: http://dumka.odessa.ua/bessarabiya-ne-rosiyskomovniy-regi/), наголошував на суспільно-політичній важливості діалектологічних, соціолінгвістичних досліджень на теренах півдня Одещини, де українство, незважаючи на те, що перебуває у більшості, зазнає відчутної асиміляції.
Професор Гриценко зауважив також, що й українське літературознавство має ширше використовувати досягнення діалектології, зокрема поповнитися аналізом діалектних текстів, діалектного мовлення (між іншим, і літературознавці нашої кафедри, зокрема провідний фахівець – проф. Г. Б. Райбедюк, вивчаючи регіональну літературу нашого краю, теж наполягає на недоречності гіперочищення художніх текстів від діалектних рис, що нерідко збіднює їхню художню цінність, іноді перекручує зміст). Приємно, що на такому поважному зібранні у доповідях учасників семінару лунали й покликання на праці ізмаїльських діалектологів (зокрема – доц. М. С. Делюсто «Граматика говірки у світлі тексту») – це велика честь для нас – філологів-україністів ІДГУ, і ми й надалі як вихованці нашого славетного вчителя (П. Ю. Гриценка), виконуючи його настанови, робитимемо все задля збереження і захисту української мови, літератури і культури.
Думка Павла Гриценка про те, що дослідження українських діалектів, особливо в прикордонних ареалах, – це питання національної безпеки України, отримала підтвердження й у доповідях інших лінгвістів. Зокрема д. філол. н., проф. Григорій Левкович Аркушин – відомий дослідник поліського, західнополіського ареалу, констатує, що якщо не вивчати українську діалектну мову, втратити увагу до неї в контактних її ареалах з асимілятивним впливом білоруської, російської, польської мови, то «років через 5-10 – українців (як носіїв української мови, української ідентичності – А.К.) тут не стане».
Отже, розвиток української діалектології у таких ареалах, як межиріччя Дністра і Дунаю, украй цінне не лише для розвитку української мови і літератури, а має важливий суспільно-політичний характер. Це запорука національної безпеки України на півдні і південному заході Одещини. Поза сумнівами – захист української мови, простору її побутування значною мірою забезпечує діяльність діалектологів-україністів, і недооцінка цього факту може дорого коштувати нашій багатостраждальній батьківщині. З огляду на відзначене, на те, що українська мова в нашому регіоні потребує особливо пильної уваги, співпраця між філологами-україністами ІДГУ і НАН України (та за участі міжнародної наукової спільноти) мусить посилюватися, а тому, маючи підтримку в особі нашого ректора проф. Кічука Ярослава Валерійовича, не лише триватиме, але й міцнішатиме, адже іншого шляху розвитку для прогресивного, проукраїнського вишу, єдиного державного закладу вищої освіти на багатонаціональному півдні Одещини – немає.
Завідувач кафедри української мови і літератури,
доктор філологічних наук
Андрій Олександрович Колесников
