про цьогорічного лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка
«Шевченківська премія –
це знаменна і поважна іпостась
невсипущого кожноденного діяння
у сфері високої духовності,
утривалення неперебутних цінностей
української нації»
(Роман Лубківський)
Відомо, що березневі дні щороку приносять звістку про нагороджених найпрестижнішою в Україні державною відзнакою чільних представників красного письменства. Цю відзнаку – Національну премію України імені Тараса Шевченка (Шевченківську премію) – засновано 1961 року з метою поцінування найвидатніших творів літератури і мистецтва, публіцистики та журналістики, які є вершинним духовним надбанням українського народу, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам’ять народу, його національну свідомість і самобутність, спрямовані на державотворення і демократизацію українського суспільства. Першими Диплом і Почесний знак лауреата 9 березня 1962 року отримали Павло Тичина й Олесь Гончар у галузі літератури та Платон Майборода в галузі музичного мистецтва.
Комітет з Національної премії імені Тараса Шевченка назвав цьогорічних лауреатів. У номінації «Публіцистика, журналістика» найкращими визнали Богдана Гориня та Оксану Забужко.
Богдан Горинь – політичний та громадський діяч, народний депутат України 1-го та 2-го скликань, журналіст, мистецтвознавець, політолог, колишній дисидент. Народився на Львівщині. Закінчив філологію Львівського державного університету ім. Івана Франка, працював вчителем у львівській школі №7 та старшим науковим працівником Львівської картинної галереї. У серпні 1965 року його арештували та засудили «за антирадянську пропаганду» на три роки концтаборів у селі Явас Мордовської АРСР к/т 11. Виступав у пресі як літературний критик і мистецтвознавець, організовував видання і поширення самвидаву. Був одним із засновників Української Гельсінської Спілки, у 1988-1990 роках очолював Львівську обласну організацію УГС. Нагороджений орденом «За заслуги» III та II ступенів.
Творчим тріумфом Богдана Гориня стала його книга «Святослав Гординський. На тлі доби». Ім’я знаменитого українця Святослава Гординського відоме в багатьох країнах світу. Бо це була людина дивовижного й багатогранного таланту. Блискучий художник, іконописець, мистецтвознавець, поет, перекладач творів світової літератури, журналіст, організатор літературно-мистецького життя. У 1944 році Гординський емігрував, мешкав у США, в місті Верона, де й продовжував свої літературну і малярську діяльність. В 1993 році Гординського не стало. Про цього Великого Українця й повідав світові цьогорічний шевченківський лауреат.
«Ця праця Богдана Гориня – його справжній творчий тріумф, – вважає М. Слабошпицький. – Цій книзі Горинь віддав багато часу і сил, збираючи для неї матеріал чи не по всьому світу. Це монографія про чоловіка ренесансного закрою, яким був Святослав Гординський. Це – енциклопедія культурного життя української політичної еміграції, це – історія української діаспори від часів Другої світової війни, це глибокий літературознавчий та мистецтвознавчий аналіз усього, що пов’язано з іменем Святослава Гординського, це – саме та праця, якої так не вистачало в нашій культурі.
Після появи Гориневої двотомової праці «Святослав Гординський на тлі доби» наша культура справді стала багатшою і на осмислення її яскравого феномена, означеного іменем Святослава Гординського, і на прекрасний, публіцистично-динамічний текст, котрий, здається, в нас міг вийти тільки з літературної робітні Богдана Гориня». Тож, маємо усі підстави пишатися високими здобутками національної культури світового засягу. А наразі гордісно привітаймо українську культурно-мистецьку громадськість із такою знаковою для нас подією, як фундаментальна книга «Святослав Гординський на тлі доби», а також її автора з високою й цілком заслуженою нагородою – найпрестижнішою в Україні державною відзнакою.
Професор кафедри української мови та літератури ІДГУ Галина Райбедюк
