«Людина людині повинна світити»
(О. Гончар)
11 та 14 травня у стінах Ізмаїльського державного гуманітарного університету у два етапи відбувся науково-методичний семінар «Духовні уроки Олеся Гончара», присвячений 100-річчю від дня народження Олеся Терентійовича Гончара – видатного українського письменника, публіциста, громадського та культурного діяча, Героя України. Основні ідейно-змістові домінанти усіх виступів та презентацій оберталася в духовному полі слова й чину О. Гончара, котрий особисто визначив його такими словами: «Дякую Богові, що дав мені народитися українцем», «Творчість – це передусім людяність». Модераторами семінару виступили професор кафедри української мови та літератури Райбедюк Галина Богданівна та студенти 4 курсу факультету української філології та соціальних наук.
На початку роботи семінару було продемонстровано фрагменти документальних стрічок про знакові епізоди біографії Олеся Гончара в контексті національного духовного відродження, прослухано у відеозаписі спогади про нього багатьох культурних і громадських діячів, представлено презентацію нових видань спадщини самого письменника та наукових праць про нього (листи до Олеся Гончара у 2 книгах, упорядковані професором Степаненком Миколою Івановичем; матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Феномен Олеся Гончара в духовному просторі українства» (Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка, 2018, 18-19 квітня); гончарознавчі монографії професора Гуменного Миколи Хомича; сторінки майбутньої книги М. Наєнка «Олесь Гончар в інтер-інтер’єрі»).
Семінар розпочався з привітального слова декана факультету української філології та соціальних наук, кандидата історичних наук, доцента Чорної Ліани Володимирівни, яка, зокрема, зазначила, що за своє довге, плідне й доброчесне життя Олесь Гончар став прикладом для цілого покоління патріотів, тому слово його і сьогодні має особливу вагу та животворну силу. Звертаючись до присутніх, завідувач кафедри української мови і літератури, доктор філологічних наук, професор Колесников Андрій Олександрович акцентував увагу на потужності постаті Олеся Гончара, відзначив потребу перегляду багатьох сторінок творчої біографії письменника та їх наукового трактування, побажав учасникам семінару плідної роботи, цікавих наукових дискусій.
Професор Райбедюк Галина Богданівна у своїй доповіді «Духовні імперативи Олеся Гончара та виклики сучасності» окреслила стан і перспективи сучасного наукового осягнення багатогранного доробку письменника. Відтак було й зорганізовано роботу семінару за науково-методичними напрямами студіювання його спадщини, що й визначили основну проблематику дискусій: 1) біографічний синерген Олеся Гончара: необхідність коректив; 2) творчий доробок Олеся Гончара: інтерпретаційне поле дискурсу; 3) духовний профіль Олеся Гончара у вимірі мемуарного тексту; 3) мовостиль Олеся Гончара – прозаїка, публіциста; 5) художній набуток Олеся Гончара: методичні аспекти вивчення. В роботі семінару взяли участь викладачі кафедри української мови та літератури, студенти 1-4 курсів факультету української філології та соціальних наук, магістранти, учителі української мови та літератури. В кожному виступі було представлено особисте бачення автором окресленої наукової проблеми, а в цьому контексті й постаті О. Гончара в українському та світовому духовному просторі.
Усі учасники семінару одностайно зійшлися на тому, що «майстер, голос якого має ціну всюди, де в пошані сила й краса духовності, гуманізму, національної свободи, – таким постає видатний письменник сучасної доби Олесь Гончар» (Анатолій Погрібний).
Зворушливим моментом семінару стала поетична рефлексія феномена Олеся Гончара студентки 4 курсу Любові Титаренко. Тому насамкінець подаємо фрагмент її ліричного етюду:
…Як став я вже Олесем Гончарем,
Як час прийшов і все, в мені поснуле,
Прокинулося враз і б’є ключем…
Я потім згадую війну… свої нотатки…
Вони ж… як золото… не зітруться уже –
Мені лиш натякнуть лишається нащадкам:
«Ви оприлюдніть все і най жиє …»
А потім спогад повертається додому,
Де сотні вух розхристаних, як я,
Таку мелодію співали від наркому,
Що хоч бери і зникни: але ж я …
Так, я письменник! Більше – я людина!
В мені живуть відблиски «чорних» днів,
І хай все зрозуміють Йван і Ліна –
На захист їхній я ставав, як вмів …
А потім ще газети, газетьонки…
Написані, невидані статті…
Одна чи дві, чи й три колонки –
То все одно в житті, ж як у житті…
Цей Хтось замовк лише на кілька мить,
В його мовчанні сльози понімілі,
Я так скажу: живіть, як треба жить…
Матеріал підготувала студентка 4 курсу факультету
української філології та соціальних наук Інна Усатенко
