(роздуми про українське сьогочасся після ювілейної Стусівської наукової конференції в Донецькому національному університеті)
Василь Стус і Донецький національний університет, що носить нині його ім’я, – майже ровесники: колишній Сталінський педінститут, правонаступником якого став університет, був створений у 1937 році, а на Різдво наступного року народився великий Поет, який і дав йому своє ім’я. І хоч Стус мав із цим вищим навчальним закладом безпосередні зв’язки, адже тут із 1954 року навчався, а у п’ятдесят дев’ятому блискуче закінчив його історико-філологічний факультет, зберігши в пам’яті все найкраще, що давали йому наставники, – пише доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри теорії та історії української і світової літератури Віра Просалова, – справжня зустріч випускника зі своїм навчальним закладом відбудеться значно пізніше, адже потрібні були роки, щоб вони – університет і Стус – знайшли одне одного… І сталося це тоді, коли справдилися пророчі слова поета: «Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя…».
Згодом станеться ще одне повернення В. Стуса. І цього разу, на жаль, також драматичне, хоча й це повернення до рідних пракоренів, до «малої» батьківщини – землі Івана Богуна, поетової колиски. Сюди, до Вінниці змушений був переїхати Донецький національний університет 2014 року, полишивши окуповане зухвалим агресором рідне місто мільйонів троянд. І цілком закономірно, що ювілейна VІ Міжнародна науково-практична конференція «Василь Стус: життя, ідеологія, творчість, соціополітичний і літературний контекст» (20-21 квітня) відбулася в цьому виші. Адже саме тут, у стінах цього славетного університету, як відзначив його ректор професор Роман Гринюк, «живе Свобода, яку ми вибороли, Гідність, яку ми не втратили та ім’я, яке ми здобули і яке зобов’язує!».
Потреба присутності В. Стуса в просторі сучасної України, його гідності й волі, а також несплаченого боргу перед пам’яттю Великого поета і Громадянина – такі думки й почуття викликали під час пленарного засідання високоінтелектуальні й водночас гранично імпульсивні доповіді Жулинського М. Г – директора Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка, доктора філологічних наук, професора, академіка НАН України, Загнітка А. П. – доктора філологічних наук, професора, член-кореспондента НАН України, Шовкошитного В. Ф. – письменника, громадського і державного діяча, Овсієнка В. В. – українського громадського діяча, члена УГГ, політв’язня, публіциста, історика дисидентського руху. Велике емоційне пожвавлення й неабиякий пізнавальний інтерес викликала у присутніх презентація віртуального музею Василя Стуса, модератором якого був кандидат філологічних наук, доцент ДонНУ Олег Соловей, а спікером – син поета Дмитро Стус, відомий сучасний культурно-громадський діяч, кандидат філологічних наук, генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка, член Асоціації українських письменників, Голова Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України». В його зверненні до аудиторії, власне, до всієї української громадськості прозвучала вітальна сила й крицевість поетового Духу, конче потрібна сьогодні усім нам. Подібними інтонаціями заряджали науково-творчу атмосферу, в якій відбувалася конференція, голова Вінницької обласної державної адміністрації, кандидат економічних наук Валерій Коровій, сучасниця поета журналістка Маргарита Довгань та ін.
Не менш захоплюючим і цікавим було засідання секції «Художня творчість Василя Стуса: семантика, підтекст і смислотворення». Його модератори професор Віра Просалова та професор Ірина Руснак задавали тон дискусіям довкола презентованих доповідачами ідей та поглядай на ті чи ті проблеми сучасного стусознавства. А головне, що глибоко запало в душу, це той живий інтерес до постаті Поета, зумовлений насущними потребами й болючими проблемами сьогодення. Кожен із виступаючих представляв свій шлях до В. Стуса. Особливо запам’яталися виступи доктора філологічних наук, професора Людмили Тарнашинської (Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України), зокрема її презентація наукового Центру дослідження проблематики українського шістдесятництва та ґрунтовної монографії «Шевченко – поет сучасний: прочитання крізь призму шістдесятництва». Жвавий полілог викликала презентація доктором філологічних наук Олегом Рарицьким (Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка) цікавої розвідки «Партитури тексту і духу (Художньо-документальна проза українського шістдесятництва)». Суттєвим інформаційно-науковим прирощенням до власного дослідницького досвіду кожного з присутніх стали різноаспектні доповіді доктора філологічних наук, професора Елеонори Соловей, кандидата філологічних наук Галини Бурлаки (Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України), кандидата філологічних наук, доцента Ольги Шаф (Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара), кандидата філологічних наук Наталії Глушковецької (Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка) та багатьох-багатьох інших.
Мені особисто поталанило стати учасником такої глобально важливої віхи в осмисленні цілісного образу В. Стуса як митця, міцно вкоріненого в національний ґрунт і водночас автора слова високого світового засягу, Лицаря Гулагу, поета «індивідуальних духовних зусиль, затятої надії, подвижництва і стоїцизму» (Е. Соловей), якому доля призначила не тільки утверджувати й берегти, але й рятувати «український духовний космос від руйнування та поглинання його хаосом імперської тоталітарної системи» (Н. Мафтин). Саме такі думки виникали й під час обговорення запропонованої мною теми особистих і творчих взаємин В. Стуса та Ірини Калинець. Втішена й тим, що студенти ДонНУ матимуть змогу познайомитись із нашим скромним науковим набутком у царині дослідження Стусового тексту й контексту (бібліотеці університету передано навчально-методичні посібники («Вивчення творчості українських поетів-дисидентів»), примірники наукових часописів, зокрема, «Наукового вісника Ізмаїльського державного гуманітарного університету», «Філологічних діалогів» тощо). Студенти ж нашого вишу, вивчаючи матеріали конференції, подаровані професором Вірою Просаловою студії, інші джерела налагоджуватимуть наукові й творчі контакти із таким шанованим у національному та європейському освітянському просторі університетом. Матеріали наукової конференції, як, власне, й досягнення Донецького національного університету імені Василя Стуса загалом, стали предметом пильної уваги та жвавих обговорень і з боку керівництва Ізмаїльського вишу в особі ректора – доктора педагогічних наук, професора Ярослава Кічука, першого проректора – кандидата філологічних наук, доцента Наталії Кольцун, проректора з науково-педагогічної роботи – доктора історичних наук, професора Лілії Циганенко, викладачів кафедри української мови та літератури.
Висловлюючи щиру вдячність організаторам наукової конференції, завперш колективу кафедри теорії та історії української і світової літератури ДонНУ й особисто її завідувачці професору Вірі Просаловій, щиро сподіваємось, що міцною віссю, котра єднатиме й надалі не тільки географічно віддалені українські землі, але й наші долі, стане духовна постава Поета і Громадянина, який, скинувши із себе всі земні марноти, заповідав нам жити в добрі й мирі. Тож, нехай якомога раніше достеменно справдяться його пророчі слова:
Даждь нам, Боже, днесь! Не треба завтра –
даждь нам днесь, мій Боже! Даждь нам днесь!
Галина Райбедюк, професор кафедри української мови та літератури
.
